середа, вересня 14

ЮРІЙ БЕРЕЗА: "ЗНАЄТЕ, КОЛИ ВІЙНА ЗАКІНЧИТЬСЯ? ЩОЙНО НАША АРМІЯ БУДЕ СПРОМОЖНА ЗА ТИЖДЕНЬ ДІЙТИ ДО МОСКВИ"


"Цензор.НЕТ" поговорив із народним депутатом з фракції "Народний фронт", командиром полку "Дніпро-1" Юрієм Березою про те, в якому стані перебуває українська армія, який в неї потенціал, як може закінчитися війна на Донбасі, як має працювати Генштаб, а також про те, чи будуть покарані винні в Іловайській трагедії.




Юрій Береза – один із тих народних депутатів, які знають про війну на Донбасі не з чужих розповідей та повідомлень у пресі. Він – професійний військовий. З відповідною освітою та досвідом. Створював та керував батальйоном "Дніпро-1", який нині є полком. Найважчим для себе називає "Іловайський котел", який стався у серпні 2014 року. "Цензор.НЕТ" розпитав Юрія Миколайовича про ті події та попросив спрогнозувати, чи понесуть винні відповідальність. 


"ДЛЯ ПРЕЗИДЕНТА НЕМИНУЧОЮ Є ЗМІНА ВИЩОГО ВІЙСЬКОВОГО КЕРІВНИЦТВА"

- У своєму виступі в парламенті Президент зауважив, що не існує військового варіанту вирішення ситуації на Донбасі. Ви з ним погоджуєтеся? 

- Ні. Але Президент говорить те, що має. Ви ж розглядайте це в контексті того, що він на сьогоднішній день є практично організатором антипутінської коаліції. На Заході хочуть чути тільки про мирний шлях та перемовини. Там не будуть вести розмову про ескалацію та військовий конфлікт. 

Насправді нас на Сході чекає один сценарій розвитку подій - хорватський. Інших варіантів просто немає. Надважливим є вихід на контроль 450-кілометрового кордону. Про це дипломати також говорять – як мирно вийти на кордон? Та ніяк. Тільки завдяки штурму або прориву танковою бригадою, при цьому зайти з Півдня та Півночі. 

Також треба припинити постачання озброєння, боєприпасів та боєвиків з Росії. Російська політика щодо України завжди була цинічною. Вона не зміниться. Тому ми повинні поновити кордон та поставити там Збройні сили. До речі, план контролю був передбачений ще указом в.о. Президента Турчинова. Він досі не скасований Порошенком. Знаєте, за що буде відповідати керівник Генштабу? За те, що не виконав цей наказ. Він придумав ігри з маневрами, але вони не були пов’язані із поновленням кордону. 

- У нас є сили для втілення цього плану? 

- Зараз уже є. 

- А Президент говорить, що у нас армія – оборонна. 

- Я поважаю Президента та вірю тому, що він говорить. Але у нас Президент, на жаль, не військова людина. А оточення, наприклад, Генштаб не дають правдиву картину...

- Спотворюють інформацію?

- Так – і про те, що насправді є, й про те, що може бути. Я знаю, що Генштаб на розвиток однієї події має надавати п’ять варіантів подальшого розвитку. Починаючи з того, які треба засоби та сили, закінчуючи тим, які матимемо наслідки. Це стратегічна робота. От чому я наголошую, що він поки більше займається тактичною. А в умовах війни так не має бути. Тому я вважаю, що для Президента неминучою є зміна вищого військового керівництва. Йому все одно доведеться піти на цей крок. 

- Чому він досі тримає Муженка? Є непоодинокі приклади того, що його можна було б замінити. 

- Президент показує себе, як людина, яка вміє швидко вчитися. Думаю, зараз так відбувається, бо є брак військової освіти. 

Крім того, у нас досі існують генеральські касти. Наскільки я знаю, пан Муженко очолює таку житомирську групу. Сучасний розвиток країни та Збройних сил передбачає, що ми повинні звільнитися від певного баласту. Прийде час, і Верховна Рада позбудеться мене й моїх колег. Це нормальний процес. Я до того, що насправді не йдеться про мою особисту неприязнь до Муженка. Але вже підійшла нова плеяда генералів, які не навчалися в радянських училищах та здатні мислити стратегічно. Розумієте, на первинних етапах війни ми програвали, тому що росіяни діяли трошки швидше. Вони знали, що будуть робити наші командири, бо закінчили з ними одні й ті ж навчальні заклади. Тому випереджали нас на 5 хвилин. Усвідомлювали, що командир взводу української армії (точніше, того, що тоді від неї було) запитає команду у командира роти, той – у командира батальона, цей – у командира бригади, який все одно перепитає у командуючого, а рішення прийматиме начальник оперативного командування. Назад – такий саме ланцюжок. Це взагалі нонсенс. Муженко має стосунок до цієї системи. Він нічого не зробив, щоб її змінити. Крім того, є процес показухи та окозамилювання. 

Але ми вже маємо таких командирів, які безпосередньо пройшли горнило війни. Вони самі можуть приймати рішення. Якби у нас цим займалися раніше, такої ситуації сьогодні не мали б. Стоїть бойове завдання – воно повинно бути виконано. На жаль, за попередні 23 роки вихолостили всіх таких командирів. А саме на їхньому рівні нам два роки тому було надважливо ухвалювати рішення...

- Тоді в нас взагалі від армії нічого не було. 

- Послухайте, якби я був перукарем (посміхається. – О.М.) і розмірковував на цю тему, то це одне. Я – кадровий військовий, командир добровольчого батальйону. В мене ніхто не здався в полон, а до Іловайська не було жодного загиблого. Лише двоє поранених. Мали десятки успішних операцій – як в тилах, так і на передовій. Рішення приймав командир батальону – і все. Звичайно, є набагато кращі за мене. Вони зараз провели два роки в боях. Це є надважливий досвід. До нас їдуть вчитися з Америки та Західної Європи. Бо наші почали бити одну з найсильніших (як вважалося) армій – російську. Якби у нас раніше війська були в такому стані, як нині, не було б проблем із Кримом та Донбасом. 

Знаєте, коли війна закінчиться? Як тільки наша армія буде спроможна за тиждень дійти до Москви. Відразу вони приберуться з Криму та Сходу. Я не кажу, що ми такі сміливі, що підемо на столицю Росію. Я говорю про те, що все завершиться, коли росіяни зрозуміють: українська армія здатна зробити марш-кидок та оточити Москву. А це ще - рік-півтора. Повірте. 

- Що для цього треба робити?

- Зараз у Верховній Раді відбувається істерія деяких надпотужних прем’єрок минулих часів, яка не приносить користі ні армії, ні країні. Але комусь потрібно ставати меншим та об’єднуватися заради майбутнього навіть навколо чогось неприємного. Я не є прихильником Петра Порошенка. Але він на сьогоднішній день не зробив таких кроків, щоб його можна було порівнювати з Януковичем. Однак коли послухаєш колег, виявляється, у нас зараз ситуація вдвічі-втричі гірша, аніж за його часів… 

- Про це говорять не тільки депутати, а й звичайні люди.

- Але це їм так подали. Плюс, дії п’ятої колони та проросійської преси, які все називають зрадою. 

- Однак опозиціонери, на яких ви натякаєте, не лізуть в оборону... 

- Я вам скажу, що показовою була спроба ухвалення закону про спецконфіскацію. Ними було зроблено все, щоб його провалити. 

Мені здається, що досвідченість у політиці – це безпринципність. Я бачу по діях певних досвідчених політиків (коли йдеться про заробіток грошей чи отримання якихось політичних дивідендів), що ситуація не розглядається з точки зору інтересів держави. Є багато речей, які викликають в мене жах...

- Наприклад?

- У першу чергу, оця політична безпринципність. В парламенті, певне, немає жодної людини, яка б не розуміла, що Янукович вкрав багато коштів. При тому, коли справа доходить до голосування, щоб ці гроші повернути в країну та використати на її благо, можуть придумати 150 і одну відмазку, чому вони проти. 

- Навіть Президент у посланні попросив розібратися з питанням спецконфіскації. 

- Цей закон мав бути прийнятий мінімум рік тому. Але верещали, що це інструмент для боротьби з опозицією. Я готовий дискутувати на тему його ухвалення, якби у нас на кордонах не було російської армії. 

А хто найбільше зацікавлений в тому, що в нас немає такого закону? Той, хто вкрав. 

- Так він же не в Україні.

- Отож. Шукайте зв’ язок. Все пов’ язано із роботою юристів та адвокатів, бо саме вони придумують схеми. Нам потрібно вже цей другий ешелон саджати. Бо вони також повинні нести відповідальність.

- Натомість вони спокійно продовжують працювати в Україні.

- Не просто працюють, а прекрасно почуваються. Користуючись недолугістю українського законодавства, вони досить потужно трудяться проти держави. 


"НЕ ЗНАЮ, ЧИ ПОТРАПЛЮ ДО РАЮ, АЛЕ ЧІТКО РОЗУМІЮ, ЩО НІКОЛИ НЕ БУДУ РАБОМ"

- Ми з вами говорили про те, яким чином повертати території. А людей як? 

- Я хочу вам нагадати так звані паради перемоги, які проводилися в Донецьку та Луганську, як вбивали наших громадян – причому не військових, а цивільних. Я чітко розумію, що ми повинні піти шляхом тієї ж Америки під час Другої світової війни, коли практично всі японці були інтерновані в певні поселення. Хочемо ми чи ні, але держава, щоб вберегтися, повинна "народити" закон про позбавлення громадянства. Бо є цілий прошарок людей, які вважають, що Радянський Союз – це клас. Переконувати таких людей можна певний час лише в таборах для інтернованих. Але якщо вони не готові жити в тому ж соціумі, що й ми, повинні поїхати в той, який їм ближче.

- В Росію? 

- Звичайно. Тут є багато моментів, які держава повинна поставити як запобіжники. Взяти, наприклад, досвід тієї ж Прибалтики. У них була набагато гірша ситуація, але вони вистояли... 

- Там, насправді, не так просто здати навіть екзамен з мови для отримання громадянства. 

- Я ж про що і кажу. Оскільки немає одного рецепту, потрібен комплекс дій. Зараз ідеологічна складова стає первинною. Є високий патріотичний дух, який підсилений війною. Але особисто я хотів би, щоб ідеологія у нас йшла з дитячого садка до вищого навчального закладу чи підприємства. На них мають бути встановлені флагштоки з прапором України. Я подивився, як це зроблено в США, і мені це не просто сподобалося. Я їм заздрю, що вони змогли так зробити. 

- Вони до цього йшли не рік, і не п’ять. 

- Так. Але треба починати з себе. Ті змагання, які я проводжу, дитячі клуби, які підтримую, завжди з прапором України. Він взагалі в мене весь час тут (показує на груди, де до камуфляжу прикріплений невеликий український стяг. – О.М.), бо я за нього проливав кров. Для мене це не пусті слова. Тому й говорю, що має бути ідеологічне виховання.

- Щось на кшталт пропозиції вашого колеги по фракції Костянтина Матейченка, який вважає, що діткам ще в дитячому садочку треба показути мультики про те, що корупція – це зло? 

- Я вам скажу, що ми дуже багато взагалі на цю тему говоримо. А як, наприклад, викорінити корупцію у сільському господарстві? Дуже просто – дозволити продаж землі. Для цього потрібно створити правила гри. На жаль, Верховна Рада не займається своєю основною функцією – їх формуванням. Але ж ми - законотворці! 

Весь час чуємо: "Корупція, корупція". Давайте так, в Китаї з нею борються розстрілами. Хіба вона зникла? Ні.

- Але можуть бути різні масштаби. 

- Давайте так, я за своє життя ні разу не дав хабара даішнику (а за кермом з 1988 року). От ні разу! Два рази бився, було, що витягували з машини, але не платив. 

Насправді треба речі називати своїми іменами. Непотрібно заради популізму розказувати, що медицина повинна бути безплатною. Це не так. Вона навіть в Радянському Союзі такою не була. А от зробити якісну та доступну – інша справа. Для цього, знову ж, треба створювати правила гри. Сьогодні як? Для того, щоб вступити до медичного вишу, потрібно заплатити хабар, так само за інтернатуру. Добре, коли майбутній лікар ще вчиться, набуває практики. Але ж, в основному, маємо невігласів. Підмінюючи поняття, ми втрачаємо істинне. Тому у нас вже не лікар, а "какой-то врач". От так яку б сферу не взяли, через те, що підмінили поняття, на виході отримуємо нуль. Понад 20 років була така ситуація, але ми пройшли "точку неповернення". Я вірю в українців. Особисто я знаю, що в мене є відповідальність за цю країну – перед моїми двома онуками, дітьми. Вони не поїдуть жити за кордон. Ми, як і раніше, мешкаємо в Дніпропетровській області. Щоб ви розуміли, моя хата побудована у 1890 році. Я вас запрошую – можете перевірити, як я живу. Коли приїжджають журналісти, запитують, де будинок Берези? Їм показують. Говорять: "Не може такого бути. Десь має бути двоповерховий". За кордон?! Ні. Нікуди я не поїду – мені немає що там робити. Я помру і буду похований в Україні. Але є один момент: я хочу вбивати, а не вмирати за державу. Є відомий козацький вождь Іван Сірко. У мене в пам’ яті вкарбувався один його вислів: "Рабів до раю не пускають". Не знаю, чи потраплю до раю, але чітко розумію, що ніколи не буду рабом. 


"Я Б РЕКОМЕНДУВАВ МУЖЕНКУ ПРИПИНИТИ ПРОМОУШН-КАМПАНІЮ В ІНТЕРНЕТІ"

- Ви згадували в нашій розмові про Іловайськ. Нещодавно відбулося засідання вашого комітету, де генпрокурор говорив про основні помилки військового керівництва...

- (перебиває. – О.М.) Пам’ятаєте моє пряме йому запитання? Я говорив про те, що хотів би, щоб у цій справі окремим провадженням було виділена діяльність вищого військового керівництва. 

Знаєте, я переосмислив своє ставлення до Дня Незалежності та Дня прапора. Після Іловайська для мене стали страшними дві речі. Перше, коли Росія "рвала" Молдову (через Придністров’я) та Грузію, ми хіхікали. Коли вона вбивала у 1990-му прибалтів, ми дивилися. Мабуть, зараз платимо за це свою ціну.

Друге, 29 серпня минула друга річниця Іловайської трагедії. Якщо вам будуть розказувати, що на війні не страшно, не вірте, бо ця людина або там не була, або бреше. У мене не було страшніше дня, аніж 24 серпня 2014 року - з 11 ранку до 00.05 по нам лупила артилерія з усіх калібрів. Я тоді був втретє поранений і контужений. Вилізти із окопа не було куди...

- Було відчуття, що життя закінчується?

- Так, було й таке. Якби я там загинув, зараз був би "опудалом", на яке б повісили всі звинувачення. Розказували б, що трагедія сталася, бо Береза завів туди добровольців, а Хомчак не зміг ними керувати. Але Бог дав мені можливість все-таки довести, що це не так. 

Іловайськ був прикладом звитяги та мужності. Тоді добровольці пішли з автоматами на танки. Ми рухалися не по тому коридору, який нам дав Генштаб, а по своєму, і реально прорвали три лінії оборони. Для росіян це був шок (посміхається. – О.М.). Те, що я стою перед вами, є підтвердженням того, що Бог є. Але Іловайськ для мене (замовкає на кілька секунд. – О.М.)... У мене там загинули 17 бійців. Потім були Піски і так далі. На сьогодні їх у мене – 31. Для 42 дітей я – батько, бо їхніх забрала війна. Це для мене ще один стимул для життя. Ми всі, хто пройшли "русскую весну" з самого початку та пішли зі мною у "Дніпро-1", намагаємося триматися разом. 

- А Муженко нещодавно писав у Фейсбуці, що він тоді вів перемовини із російською стороною про організацію "зеленого коридору". 

- Послухайте, я б йому рекомендував припинити цю промоушн-кампанію в інтернеті. Насправді Муженку треба займатися плануванням військових операцій, а не сидіти у Фейсбуці. Просто працювати. Керівник Генштабу не може бути публічним. Ми взагалі не повинні знати його прізвище. За нього мають говорити військові операції, а не Фейсбук. Що це таке?! Я б взагалі ці всі речі заборонив. Він – не політична фігура, а той, хто несе відповідальність за Збройні сили України. Все!

Для планування військових операцій потрібна, в першу чергу, таємничість. Можливо, я щось пропустив?! Коли керівник Генштабу починає грати якусь публічну роль, то треба пам’ятати, що в нас для цього є міністр оборони.


- Який, насправді, менше світиться. 

- Так хіба це нормально?! А керівник Генштабу має свою роботу проводити тихо й непомітно. 

- Ви не вперше даєте поради Муженкові.

- Знаєте, я не маю претензій до людини із прізвищем Муженко. Вони в мене є до керівника Генштабу. Я на це маю безпосереднє право, бо голова підкомітету з питань воєнної безпеки та оборони. По-перше, це моя робота. 

По-друге, він повинен просто звикнути до того, що буде громадський контроль. Так у всіх арміях світу, окрім, звичайно, російської, у якій процвітає дідівщина. Вона може лише ціною загибелі десятків тисяч, можливо, мільйонів, здобувати перемоги. Ми це бачили по чеченській війні. Якщо говорити про бойові дії щодо України, то, чекайте, ще будуть підрахунки. Вже зараз якщо взяти кількість загиблих з обох боків, відлік іде не менше, аніж один до десяти. Просто в Росії ця інформація зашифрована та не висвітлюється. Зміниться режим, ми почуємо багато чого цікавого. 

- Винні в Іловайській трагедії будуть покарані? 

- Коли парламент голосував за призначення Луценка-генпрокурора, я сказав: у нього зараз надважлива місія, бо три його попередники нічого не зробили по справах Майдану. Тому й почав зростати рівень недовіри суспільства. Луценко в цьому питанні зробив перші кроки – можливо, занадто публічні, але абсолютно правильні. Думаю, він внутрішньо вже готовий до того, щоб довести не тільки справи по Майдану, а й по Іловайську, до суду. В цьому його функція. Від результативності залежить, чи відбудеться він, як генпрокурор. Враховуючи те, що я побачив на останньому засіданні комітету, у нього є таке бажання. 

Ольга Москалюк Источник: http://censor.net.ua/r405270