Екс-губернатор Іван Різак терпить неперервні фіаско в своїх намаганнях добитися справедливого розслідування вбивства єдиного сина Олексія та захистити свою дружину від жорстокого порушення відносно неї трудового законодавства посадовими особами УжНУ.
Проте ознак того, що він відступить від справи його честі, не видно… Сообщает http://elise.com.ua/
Про своє трудовлаштування колишній керівник області уже і не говорить. Мабуть, знає чому. Як і про захист докторської дисертації. Після того, як його колишній товариш по аспірантурі, а сьогодні наукова посадова особа порадив йому захищатися у Вірменії або в глибинці Росії з наступною спробою затвердити диплом в Україні (бо один із заступників міністра МОН проти його захисту), Іван Михайлович зробив паузу.+ Важко таке зрозуміти, зваживши на десятки опублікованих дисертантом робіт не тільки в Росії, а і в найпотужніших фізичних журналах США і Європи. (Цікаво, чи знає той заступник міністра, що він проти Різака. Бо Різак точно його в житті не зустрічав і не чув про нього).+ Після того, як у 2012 році «великі гаранти» його трудовлаштування і агітатори за повернення його в Ужгород тодішній міністр МНС Балога та губернатор Ледида не захотіли навіть зустрітися з ним після повернення в Ужгород, стало зрозуміло: власники «гарантів» не дали добро на позитивні дії відносно Різака. Особисті звязки в таких випадках не діють. «Думка» справжніх господарів закарпатської землі в мить відбиває бажання в будь-кого піти назустріч екс-губернатору.
А через кілька місяців «невідомими» було вбито сина… Пізніше було почато просто брудну атаку на дружину в УжНУ. Впливовість замовників не виправдовує брудних дій шісток-виконавців. І одним, і другим прийдеться за все відповісти.+ Відповісти настільки суворо, що не хочеться це навіть коментувати. Де черпає сили для цієї боротьби Іван Михайлович, важко і здогадатися. Здається, сильними світу цього, які знищують його, прийнято всі заходи для повної його ізоляції. Проте добилися вони цього тільки частково. Коротенький аналіз показує, що вбивають Різака не на жарт. Інколи ці ублюдки мабуть і шкодують, що не вбили екс-губернатора разом з сином. Напевно, в душі переміг фашизм: нехай помучиться.+ Проте такої системної боротьби від Різака «ВОНИ» не чекали… Продовжили наступ підло. Без будь-якого – попередження заднім числом перевели на нижчеоплачувану роботу дружину. Такого преценденту в університеті ще не було. Кажуть не було формальних ознак для присвоєння звання доцента.
Це в Галини Різак, відмінника освіти України, автора більше двадцяти наукових робіт та пяти методичних розробок, в тому числі посібника з грифом МОН. Стаж науково-педагогічної роботи більше двадцяти років. Блискуче проводила лекції, лабораторні і практичні заняття. Основний і єдиний недолік – відсутність двох публікацій після захисту. Пізніше і це виявилося брехнею.+ Захистила дисертацію Галина Вікторівна 31 травня 2012 року. В серпні вийшов один патент за її співаавторства, а в січні – 2014 року ще один. І це, незважаючи натрагедію в сімї. Інші публікації смоланки-лендєли-сливки-ониськи-русини піддали сумніву. Формальних причин знищувати Галину Вікторівну не було, але коли бандитську підлоту з купленими і фальшивими дипломами щось зупиняло? Іван Різак пробував знайти розуміння як на місцевому рівні, так і на загальнодержавному. Не знайшов. Боротьбу не припинив. Люди, які назвали його ворогом, вирішили не відповідати по суті. Є такий прийом – ігнорувати. У феодальному суспільстві це нормально.
Важко зрозуміти вищих посадових осіб, яких Іван Різак поважає і пробував знайти у них розуміння.+ Та хто такий Різак для Президента, Премєра, Шокіна, Грицака чи Авакова, щоб контролювати виконання навіть своїх доручень по його зверненнях. Тому правоохоронці вчергове пробують закрити розслідування вбивства сина Олексія назавжди. ТУТ МИ ПОВНІСТЮ СОЛІДАРНІ З ІВАНОМ МИХАЙЛОВИЧЕМ: ЦЕ ЇМ НЕ ВДАСТЬСЯ. Хай і не сумніваються.+ А що на місцевому рівні. А нічого.
Більшість вчорашніх колег і друзів перечікують, дистанціюються. Інколи переконуєшся, що страх повністю забирає розум. У даному випадку, у деяких навіть близьких родичів. Вибрали самозахист – максимально дистанціюватися, а інколи навіть підігрувати злочинцям. Та це вже їх шлях, якого їм уже не пробачить ніхто. Бо щось в житті має бути святе.Захищати світлу память жорстоко вбитого сина – буває щось святіше?+ Та реальна підтримка в Івана Михайловича є. І дуже потужня. Найбільше вона приходить звідти, звідки він і не чекав. Такої підтримки Різака не чекали і його вороги. Тому недалеко той час, коли справедливість торжествуватиме. А Івану Михайловичу – здоровя, добротної спортивної форми, якою він завжди виділявся, такої ж енергійості і настирливості в досягненні мети. За Олексія відповідять всі, хто причетний. Пишет Закарпатський Інсайдер
