Пройшов рік з моменту відмови світової спільноти визнавати анексію Криму Росією.
27 березня 2014 року Генасамблея ООН підтримала резолюцію, якою визнається територіальна цілісність України.
Незважаючи на те, що тема окупації півострова залишається однією з найбільш обговорюваних у виступах політиків, чіткої стратегії повернення півострова в України все ще немає.
Однак рано чи пізно Крим знову стане українським. Про те, як повернути півострову, який поступово перетворюється окупаційною владою на військову базу, статус курортного і туристичного центру, думати треба вже зараз.
Скільки роботи доведеться провести Україні з відновлення туристичного статусу, чому українцям не можна розривати зв'язків з кримчанами, і що відбувається в Держагентстві у справах Криму, в інтерв'ю сайту "24" розповів екс-міністр курортів і туризму АР Крим Олександр Лієв, який, до речі, вже рік є персоною нон-грата на території півострова.
Коли Крим повернеться в Україну, скільки роботи ми повинні будемо зробити з відновлення його у статусі курорту?
Це питання можна поділити на дві частини: матеріальну (стан інфраструктури) і нематеріальну.
Що стосується матеріальної частини. Ті здравниці і туристичні об'єкти, які не будуть зараз завантажені туристами, постраждають від цієї бездіяльності і швидко прийдуть до занепаду. Інфраструктура дуже чутлива до того, як і які туристи її "юзають". Одна справа, коли це, припустимо, європейці, а інше — росіяни. Наприклад, турецькі готелі, які приймають рішення орієнтуватися на російських туристів, дуже довго зважують всі "за" і "проти". "За" — це тільки платоспроможність, а "проти" — багато того, що має відношення до російської ментальності, на жаль. Крим при нас, при мені, як при міністрі курортів і туризму, орієнтувався на диверсифікацію і на туристів з Європи.
Ми відкрили свої туристичні офіси в Лондоні, Ризі, Берліні і намагалися звідти залучати туристів. Це був би зовсім інший туризм. Тому перше питання — це, звичайно, інфраструктура.
А нематеріальна частина?
На мій погляд — нематеріальна частина буде найважливішою і найскладнішою.
Імідж Криму вже серйозно постраждав. Не один регіон проходив подібні ситуації - Єгипет, Хорватія, щось подібне досі переживає Сухумі. Як показує практика, відновлення іміджевої втрати для туристичного регіону обходиться не тільки дуже великими грошима, але й дуже великим часом — 5-7 років. Це час, який для туристичного бізнесу просто гігантський.
Нещодавно круїзні компанії почали пропонувати круїзи з Одеси до ПБК, де міста позначені як російські.
Невже це можливо?
Я знаю про цю ситуацію. Це іноземна круїзна компанія, яку ми вмовляли прийти на український ринок і здійснювати такі круїзи кримськими містами. Три роки тому компанія прийшла. Два роки відпрацювала нормально, стала набирати оберти і ось минулого року трапилася анексія. Ця компанія політично незаангажована. Вона орендує корабель, який прибув сюди з Америки — "Адріана". Менеджмент цієї компанії не політикою займається, а намагається відбити те, що вклали. Причому вклали, в тому числі, — і з нашої "вини", тому що ми ефективно залучали подібні компанії для круїзного сполучення. Їхнє бажання я прекрасно розумію. Але, на жаль, відбити вкладені кошти неможливо.
Ніяких подібних круїзів не буде.
Після анексії Криму були заяви, що це стане поштовхом для розвитку туризму в західних і південних областях країни. Наскільки реально, що в Україні є якісь регіони, які можуть стати туристичним замінником Криму?
Я вважаю, що це не зовсім вірний контекст. У країні війна йде. Питання не в пошуку заміни Криму, а в тому, що більшість регіонів України зараз туристично непривабливі, через те, що іноземні туристи, на жаль, завдяки ЗМІ, не дуже ідентифікують, що війна йде не по всій країні, а на 5% її території. В тому числі поляки, це якщо взяти результати досліджень, боялися їхати до Львова, бо в Україні війна.
Проблема з туристичними потоками і з поганими туристичними сезонами полягає не в Криму, а у війні.
Дуже важлива штука ще, зазначу справедливості заради, в тому, що великий туристичний потік в Україну становили росіяни. І у Львові, і в Києві, і в Одесі, і в Криму... Близько трьох мільйонів росіян відвідували Україну з туристичними цілями. З них майже мільйон чотириста — відвідували Крим. Щоб надолужити те, що ми втратили, нашій туристичній галузі потрібно було б повністю переосмислити свої тактики і стратегії: на що орієнтуватися, куди далі рухатися на зовнішньому ринку.
Це якщо говорити про іноземних туристів. А що стосується внутрішнього туризму?
Що стосується внутрішнього туристичного ринку, то його, думаю, теж можна поділити на дві частини — політична та економічна.
Економічно альтернатива Криму, як санаторно-курортного регіону, може бути в Карпатах, як зона для пляжного відпочинку — в Одесі, Херсонській області та Приазов'ї України. Вони могли б за цей час дуже непогано підтягнути свої можливості. Але, на жаль, і в Одесі, і в Херсонській області, і в Маріуполі, і в Бердянську політична ситуація теж не дуже врівноважена.
Разом з цим, політичний посил, який мені здається дуже важливим: українці не повинні припиняти їздити до Криму. Моя думка, що навпаки зараз потрібно ще більше, ніж раніше, їздити у Крим. Для того, щоб не втратити зв'язок з нашим півостровом, для того, щоб не продемонструвати, що він був не наш, а просто перебував у нас, і як тільки його забрали — ми образилися і відвернулися, потрібно продовжувати цей зв'язок.
Виходить, потрібно продовжувати підтримувати зв'язки з кримчанами і, при цьому, продовжувати економічну блокаду півострова?
Так, потрібно продовжувати економічну блокаду, посилювати її. Але туристична індустрія в Криму — це не росіяни. Це наші люди, кримчани, громадяни України. У своїй абсолютній більшості вони не ходили на референдум — я це як керівник галузі можу сказати. Це розсудливі, високоосвічені люди. Креативний клас. Втрачати цих людей не можна. Торік з'їздили в Крим близько півмільйона жителів України, не рахуючи жителів сходу. Жодного жорсткого ексцесу — щоб когось побили чи ще щось подібне — я не чув, хоча моніторив цю ситуацію дуже уважно.
Були якісь чутки, що машини на в'їзді відбирають, але всі вони непідтверджені. Я в них намагався розбиратися, але жодного підтверджуючого факту не знайшов. Один сказав іншому, а починаєш шукати прізвища першоджерела - виявляється, такої людини взагалі немає. Або у когось мало не забрали машину, але тому що він був п'яний за кермом і даішники його висадили з машини і проводили на штраф-майданчик.
Загалом, нам не можна руйнувати цей зв'язок з Кримом, нам потрібно продовжувати туди їздити.
Тим часом вже з'являлася інформація, що цього року залізничного сполучення Криму з материковою Україною не буде. Думаю, це ускладнить підтримання зв'язків і дорогу до Криму ...
Подивимося. Поки ще не факт, що сполучення з Кримом не буде.
Це все має бути реалізацією державної стратегії. Всі подібні ініціативи мають бути виразним стратегічним процесом, у якого є тактика, зрозумілі "кіпіай" (КРІ, ключові показники ефективності, - "24") кожного тактичного кроку, результати кожного кроку. А не так, що якийсь міністр взяв і перекрив, що там у нього було — один прийшов і енергетику перекрив, інший вирішив поїзда закрити. Повинна бути спільна комплексна стратегія по відношенню до Криму, яка має бути спрямована на його повернення в Україну.
Стратегія, яка спрямована на повернення Криму, повинна спиратися на людей, які будуть його здійснювати. Ми не можемо повернути Крим без людей. Це мізерно жалюгідне, дрібне мислення — думати, що Крим — це просто територія. Крим — це 2,5 мільйона людей.
Нам треба думати, як їх повернути сюди, як людей переконати. А для цього потрібно розуміти, на кого робити ставку. Моя думка, що робити її можна було б на туристичну індустрію Криму, наприклад. І тоді під це вибудовувати тактику, а не підлаштовуватися по важливих стратегічних питаннях під настрій кого-небудь з міністрів, який вирішив перекрити залізничне сполучення.
На Вашу думку, в України зараз така стратегія є?
Я не тільки не знаю про неї, я навіть не уявляю, який орган і якими механізмами таку стратегію може розробляти і реалізовувати.
Агентство у справах Криму, яке було створено ще влітку, досі не має у своєму штаті жодної людини. Державне агентство при Кабміні. Жодної людини. Вони навіть керівника не призначили.
При цьому Міністерство у справах Криму в Росії вже працює рік. Воно було створене у квітні.
Ну, ось це було моє наступне питання - минув рік з моменту анексії, а у нас, на відміну від Росії, нічого не відбувається ...
У нас кінь не валявся.
Я поділяю і щиро приймаю європейський вибір України, але це не означає, що у нас все добре. Бардаку менше не стало, його стало, може, навіть більше в якійсь мірі. І по відношенню до мого півострову - в тому числі. Як до нього ставилися часто і до анексії — за залишковим принципом - так до нього зараз і ставляться. Настрій дуже багатьох жителів і навіть чиновників — "Так вже подавилися б цим Кримом, лише б від нас відстали".
Така політика призведе до того, що цим людям доведеться ділитися спочатку своїми дружинами, потім — своїми дітьми, потім — нирками.
Що зараз відбувається у Криму з виноробством? Інформації є багато і вона неоднозначна.
Виноробство саме по собі — це процес довгий. Ми сьогодні можемо спробувати вино, яке було вироблено під час Великої вітчизняної війни. Думаю, коли-небудь ми обов'язково спробуємо вино, яке було вироблено під час анексії Криму.
Виноробство не зупиняється. Але продаж винного матеріалу у сьогоднішніх умовах анексії неможливий.
Це не страшно. Це навіть добре. Нехай накопичується винний матеріал, урожай був хороший торік, цього року — дасть Бог — теж буде хорошим. Нехай зберігається. У нас будуть вина, які вистояться. Хорошому вину якраз потрібно три роки вистояти. Через три роки, сподіваюся, будемо його пити і у Києві, і у Львові, і у Сімферополі.
Джерело: http://24tv.ua/news/