Надати Україні повноцінну військову допомогу заважають різні фактори. Які фактор заважають світові надати Україні летальну зброю. Експерти вважають, що умови Будапештського меморандуму не до кінця лобіюються Україною, а генерал-майор згадує, що ще в 94-му не було для цього механізму і “п’яний Єльцин” не вселяв довіри.
Однак, у порівнянні з минулим роком – лінія зіткнення кардинально не змінюється. За останній час бойовики кілька разів намагалися атакувати. Безуспішно. А українські військові, у свою чергу пов’язані мінськими домовленостями, не можуть перейти в контрнаступ. Тим більше, що військові експерти констатують не дуже хорошу ситуацію з технічним забезпеченням ЗСУ. Військово-політичний експерт Дмитро Тимчук в коментарі виданню розповів, що українська армія має проблеми з комплектацією і ремонтом техніки. “Я вам відкрию військову таємницю, у нас дуже велика проблема з ремонтом і відновленням боєздатності наших БМП, – розповідає Тимчук. – На них стоять російські двигуни. Зараз дістати до них комплектуючі – практично неможливо. Росія повністю блокує поставки. Ми настільки важко їх дістаємо, що страшно сказати”. Ясна річ, що через конфлікт на Сході відносини між Україною та Росією значно охолонули, а деякі угоди про співпрацю були розірвані.
Однак, експерти кажуть, що і західні партнери попри обіцянки, не квапляться надавати допомогу. Ще наприкінці минулого року президент України Петро Порошенко, відкриваючи засідання РНБО, констатував, що конфлікт на Донбасі завдав величезних збитків українській економіці. “Щодня українським платникам податків, українській державі операція на сході країни коштує 100 мільйонів гривень”, – сказав Порошенко. Тоді йшли активні бойові дії. Наприклад, оборона Донецького аеропорту вимагала значної тилової підтримки. Українська сторона неодноразово зверталася до Заходу для надання підтримки та отримання летального зброї.
Однак, українським військовим і донині доводиться воювати тим, що є. І навіть зараз, коли бойові дії ведуться не так активно риторика західних партнерів неоднозначна – Україна досі не отримала військову допомогу в необхідних кількостях. “Ми дуже слабо використовуємо Будапештський меморандум у своїй риториці, – розповідає Тимчук. – Ми просимо у Штатів техніку – радари контрбатарейної боротьби не на 7 кілометрів, а на 25. Ті ж прохання летального озброєння ми повинні ставити у вигляді ультиматуму. Вони – гарант, який обіцяв безпеку. Де ця безпека? Ми дуже слабо використовуємо цей інструмент. Зрозуміло, що він абсолютно не працює, але в політичній риториці це б нам знадобилося”. Не можна не відзначити, що виконання Будапештського меморандуму викликало побоювання в українських військових ще під час підписання в 1994 році. Генерал-майор у відставці Вадим Гречанінов був свідком тих подій, коли під тиском Заходу і Росії Україна відмовилася від своєї могутності. “Відносно ядерної зброї, я був тоді в ОБСЄ, була окрема сесія, пов’язана з нашим роззброєнням.
Я сидів у залі, і були президенти, які давали нам нібито гарантію. Серед них був п’яний Єльцин, і це не викликало у мене впевненості, що умови будуть дотримані. Все це мені здавалося як якийсь спектакль, – розповів виданню Гречанінов. – І так воно і сталося. “Не було механізму!”, так вони заявили. Механізм не відпрацьований. У результаті ми бачимо, у щоце вилилося. Але тоді питання про впевненість не стояло, президенти сказали: “Так!”. Проте зараз, коли заходить розмова про виконання меморандуму, риторика іноземних політиків стає неоднозначною. В принципі, Україна як всесвітньо визнана держава має право озброюватися і купувати різноманітну зброю та амуніцію у іноземних імпортерів. Однак, коли розмова заходить про офіційну покупку, закордонні політики не йдуть на контакт. “Я думаю, що не хочуть продавати. Тому, що є Росія. З тієї ж причини і не дають летальну зброю. Росія – це держава, з якою у них (у західних партнерів. – ред.) є економічні зв’язки”, – розповідає Гречанінов. Пояснюючи ситуацію, Сегодня.ua конкретний приклад навів Дмитро Тимпчук розповівши, що навіть співчуваючі нам країни не завжди йдуть на контакт. “Знову ж таки є країна Ізраїль, яка нас підтримує і розуміє. Але з ними був зірваний контракт на поставку безпілотників. Ми навіть внесли передоплату.
Ми дуже розраховували на їх допомогу. Наші партнери розповідають одне, і начебто домовляємося, а потім йде зрив поставок”, – розповів Тимчук. У свою чергу співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник розповів, що збройовий ринок не дуже добре сприймає розголосу, тим більше коли “гарячі” голови в українському уряді поспішають розтрубити на весь світ ще непідписані угоди. “У цьому виді бізнесу дуже високо цінуються рівень взаємної довіри та партнерства. Повинна бути повна впевненість у партнері і те, що ця поставка не піде на шкоду імпортеру, – розповідає Мельник. – Наприклад, вже було кілька випадків, коли наші політики дуже швидко прагнули повідомити про все ЗМІ. Я припускаю, що питання постачання озброєння обговорювалися, але подібна поведінка українського партнера дуже сильно перешкоджає легалізації подібних угод”. Незважаючи на те, що світова спільнота не накладала на Україні ембарго щодо покупки озброєння, в інституції торгівлі зброєю є певні правила, які не дозволяють нашій країні дістати необхідну зброю.
“Ця проблема існує з минулого року. Ембарго проти України ніхто не вводив. Але є поняття, як “Кодекс поведінки експортерів озброєнь”, – пояснює Тимчук. – Основні критерії, коли постачальники озброєнь повинні утримуватися від продажу озброєнь, якщо покупець має конфлікти на своїй території. Постачальники озброєнь повинні утримуватися від продажу у випадках, коли ця зброя може сприяти ескалації конфлікту. Зрозуміло, що це політичні спекуляції, враховуючи, що російське лобі на заході залишається досить активним. Але в ряді випадків ми досягли успіху. Була величезна проблема поставки з Німеччини двигунів для нашої бронетехніки. Слава Богу, цю проблему вирішили”. Також експерти розповідають, що не дивлячись на міжнародні правила, країни, які могли б експортувати в Україну озброєння – продумують кожен свій крок, і враховують риторику і відповідні дії російської сторони. “Треба шукати світові ринки, де цю зброю можна придбати. Але потрібно розуміти, що це певний ринок.
Покупку зброї не можна порівнювати з покупкою цивільного автомобіля та літака, – розповідає Олексій Мельник. – У Європейському кодексі з експорту зброї один з критеріїв – умова, що експортер озброєння повинен переконатися у наслідках поставки – призведе це до ескалації насильства або деескалації. Коли переходимо до питання поставки летального зброї, то, я думаю, що враховується фактор реакції Росії. У наших західних партнерів є серйозні побоювання з приводу того, що Путін не блефує, а буде реагувати на подібні поставки вкиданням чергової партії зброї та застосування ВВС.
Ці аспекти оцінюються нашими західними партнерами”. У свою чергу експерти кажуть, що ситуація склалася вкрай непроста. З одного боку українські війська і бойовики продовжують протистояння. Бойовики атакують, але натикаються на потужну українську оборону, а українські військові стримуються міжнародною громадськістю. “Захід не дозволить Україні наступати, побоюючись того, що буде широкомасштабна війна. Зараз ми не можемо застосовувати певні кошти, насамперед, авіацію. За цей рік бойовики створили ешелоновану систему ППО”, – розповідає Тимчук. А щодо поставок летального озброєння додає, що кількість допомоги – неважлива. Головне, що Захід почне допомагати Україні. “Ті ж Javelin – не тільки оборонне озброєння. Ми повинні будь-якими правдами і неправдами вибивати поставки озброєння, при цьому неважливо, яких, – розповідає Тимчук.
– Навіть якщо будуть 10 Javelin – вони ніякої погоди не зробить. Але захід повинен показати, що готовий підтримати Україну. Це був би дуже тривожний сигнал для РФ. Це мало б велике політичне значення, а не військове”. Не можна не зазначити, що нелетальна допомога від Заходу, хоч і не в необхідних обсягах, все-таки є. “Дуже важливо згадати, що Штати вже поставляли нам військову техніку – ті ж “Хаммери”. Якщо цей автомобіль не можна розцінювати як військовий, то, все одно це економія бюджету України, – пояснює Олексій Мельник. – Можна сказати, що це опосередкована військова допомога. Щодо тих же контрбатарейних радарів, то навряд чи у Штатів є надлишки цієї зброї. Крім того, є ряд обмежень в тому плані, щоб поставлене обладнання не потрапило до рук бойовиків і Росії. При всьому при тому, поставки йдуть. Навіть якщо це нелетальна зброя, то в будь-якому випадку це те, що дозволяє армії збільшити свою боєздатність”.
Купувати амуніцію Україна може, якщо вдасться злавірувати в перипетіях світової політики. На думку експерта, Україна повинна не тільки просити допомогу, а й шукати альтернативні шляхи вирішення проблеми. “Не можна нескінченно ходити з простягнутою рукою. Потрібно не просто сподіватися на допомогу, а шукати ринки і купувати те, що нам дійсно необхідно, – розповів Мельник. – У цьому (Збройовому. – Авт.) бізнесі велика домішка політики. Найяскравіший приклад – Радянський союз, який півсвіту забезпечував своєю зброєю в борг, заздалегідь знаючи, що гроші за зброю не віддадуть. Росія та інші країни роблять те ж саме. Самі контракти – не публічні, і тим більше переговори”.
Джерело: http://patrioty.org.ua/
