У світовій історії було багато прикладів, коли думаючи про себе, диктатори перетворювали себе в золоті фігури або вважали, що вони вічні.
Кожні два-три місяці соціологічні служби приносять народу звістки одна радісніше від іншої. Весь російський народ, розштовхуючи ліктями сусідів, рветься першим, щоб вигукнути представнику ВЦИОМ:
“Я, це я найбільше люблю нашого незрівнянного вождя, це я не сплю ночами, не доїдаючи і не допиваючи, мрію одного разу прокинутися і побачити над дахами не сонце, а сяючий лик нашого Володимира Володимировича”. Про це пише у Олег Панфілов у виданні Крым.
Реалии, повідомляють Патріоти України. По ідеї, РПЦ повинна саморозпуститися або піти на безпрецедентний крок – назвати кесаря богом. А потім все ж закритися через непотрібність. Храмами стануть спеціальні магазини з продажу портретів Путіна, сувенірні магазинии повинні бути переобладнані для продажу часток мощей. Оскільки товариш майже бог ще живий, то частинок він зможе видати велику кількість – асенізатори постараються. Скільки людей намагалися описати приблизний ступінь божевілля країни, дуже схожий на сьогоднішню Росію – і Оруелл, і Замятін, і Хакслі, і Набоков, і кілька десятків інших. Здається, ближче всього опинилися Володимир Войнович і Тетяна Толстая. У Войновича і героєм був генерал КДБ, який говорить по-німецьки, у Толстої герої – типові глядачі російських серіалів, шанувальники Філіпа Кіркорова і Валерії. Але сучасний, живий Путін переплюнув всякі спроби припустити, до чого може дійти країна, в якій править сірий нікчемний чоловічок, не відомий своїми успіхами в риториці, в досягненнях із розробки економічних програм, а, тим більше, у створенні образу привабливої Росії.
При його владі Росію намагаються об’їжджати стороною, а ті, хто приїжджає, типу аль-Асада, ті в основному по гроші або поспілкуватися на рівних – вони ще більші ізгої в сучасному суспільстві. Здавалося, що 15 років тому нічого не віщувало такого обороту подій: маленька людина, на голову нижча за Бориса Єльцина, стояла поруч з ним, опустивши очі, розгублено озираючи кабінет, який йому випадково дістався. Пацан з петербурзького підворіття, навіть бувши портфеленосцем Собчака, не міг припустити, що доля підкине його так високо. Кілька років він обтирався, входив у смак.
Старші товариші з чекістів, яких раптом виявилося пів-Кремля, підтримували юного майора, як могли вчасно підказували, коли почати війну в Чечні, коли послати 58-у армію в Грузію, як придумати “Російську весну” і зібрати ідеологів “русского мира”, коли підписати Доктрину інформаційної безпеки і вчасно закрити НТВ. Вдячний товариш у відповідь роздавав блага – кому бізнес, кому захист, кому кредит, кому прихильність, кому посмішку, кому просто частку. Всі ці чекісти-розвідники ніколи не керували державою, ніякою – ні комуністичною, ні єльцинською, вони знати не знають, що таке економіка або високотехнологічне виробництво.
В ті радянські часи, коли у них була беззаперечна влада над людьми, над населенням, їм не потрібні були підручники з політології або економіки, їм просто подобалося принижувати людей. Тридцять з гаком років людей легко судили “трійками” або публічними судами з лютими плакатами в залі про ворогів народу, легко відправляли в табори і розстрілювали. Нинішнім кремлівським чекістам дісталася більш чиста робота – слідкувати за тим, про що думали радянські люди. Навіть не говорили, оскільки боялися, а саме думали. Це ж було легко визначити: не ходить інженер Іванов на першотравневі демонстрації – значить, про щось неналежне думає. Не бере участь у зборах протесту за свободу американських індіанців – значить, думає про США інакше. Легко провести логічний ланцюжок – не любиш Анджелу Девіс, значить, любиш Сьюзі Кватро. Не захищаєш Леонарда Пелтіера – значить, по ночах слухаєш Міка Джаггера. Зараз нинішніх чекістів турбує куди більше спокус, якими хитрий Захід обплутав свідомість ніжних росіян.
Ось це – підслуховувати, підглядати, принижувати – чекісти вміли дуже професійно і з великим задоволенням. Незважаючи на те, що Сергій Іванов дослужився до генерал-полковника і кілька років прожив в якості резидента в Європі, він не перестав бути звичайним нквдешником, і, була б можливість, із задоволенням ходив би у шкіряній тужурці з портупеєю і великим наганом на поясі. Але він розуміє, що так буде виглядати безглуздо, і, як би він і його колеги не ставилися до Заходу, доводиться просити гроші – кредити та інвестиції. З наганом їх би йому точно не дали, тому він ходить в костюмі з краваткою. Навколо чекістів завжди крутилися і зараз крутяться різні громадські діячі, журналісти, члени Громадської палати і юна поросль з путінюгенда. У радянські часи їх називали юними дзержинцями, їм дарували книжки про Павлика Морозова, вони передавали один одному перехідні червоні прапори і ходили строєм по святах. Ніхто з них ніколи нічого не знав про економіку, крім тієї, яка називалася соціалістичною.
Це коли в магазинах продавали шкарпетики, які рвалися після двох тижнів, ковбасу з присмаком туалетного паперу, але самого паперу в магазинах не було. Кілька поколінь людей із закритого суспільства, які виросли в чергах за супнаборами, подорослішавши, вирішували, що економіка – це коли вкрадеш, а тобі нічого за це не буде. Приблизно так писала Марина Лур’є про Путіна. Сучасні добровільні помічники чекістів – люди відомі. Наприклад, Олександр Хінштейн, з тих, хто публікує здобуті в якості депутата недоступні для журналістів матеріали у своїй газеті “Московський комсомолець”. Він став ініціатором обговорення в Державній думі законопроекту в рамках “Стратегії національної безпеки Російської Федерації до 2020 року”. Передбачається, що федеральний закон “буде спрямований на пропаганду позитивних життєвих цінностей, матеріальну, психологічну та іншу адаптаційну підтримку особам, які опинилися у важкій життєвій ситуації або які перебувають у соціально небезпечному становищі”. Не зрозуміло? Дуже просто – якщо ваш сусід, однокласник або родич потрапить у ситуацію, в якій йому складно буде довести, що він дуже любить Путіна, а іноземні агенти будуть схиляти його до того, щоб той сказав якесь грубе слово на адресу Володимира Володимировича, то йому на допомогу прийдуть спеціальні люди зі спеціальних служб, які пояснять, що так робити не можна.
Олександр Хінштейн уточнив: “Проводити роботи з передбачуваної законопроектом профілактики будуть ФСБ, СКР, прокуратура та інші відомства”. У законопроекті, щоправда, не йдеться про те, що “ФСБ, СКР, прокуратура та інші відомства” будуть робити, якщо громадянин пошле їх на три букви – заарештують, поб’ють або одразу розстріляють. Для початку росіянина просто викличуть у ФСБ і спробують переконати, що Путін – практично святий і любити його! треба завжди – вранці, в обід, за вечерею і вночі, разом з дружиною. У світовій історії було багато прикладів, коли диктатори перетворювали себе на золоті фігури, як Туркменбаші, їли співвітчизників, як Жан-Бедель Бокасса, або думали, що вони вічні, як Нікулае і Єлена Чаушеску. Поки Путіну або, точніше, оточуючим його чекістам здається, вони вічні. Їм так хочеться. Але оскільки вони завжди були поганими політологами і ні до чого не придатними економістами, то довели Росію до ручки.
Самі вони не підуть, народ любить Путіна, економіка летить у прірву, чекісти нервують, починають одну війну за іншою, але, здається, їх час закінчується. Коли точно закінчиться – залежить від людей, які однієї прекрасної миті скажуть: які до біса 90 відсотків, де наші пенсії і безкоштовна медицина, про яку так довго говорили більшовики. П’ятнадцять років Путіна в Кремлі можна приблизно поділити на кілька етапів. Перші роки – розчулення Путіним і надія. Другі кілька років – страх після вибухів будинків, метро та війни в Чечні. Потім розвиток ксенофобії і націоналізму. Війна в Грузії та підготовка до війни в Україні. Зміцнення російського фашизму. Окупація Криму і “російська весна”. Санкції, підвищення цін, зниження рівня життя, міжнародна ізоляція і падіння цін на нафту. Я дуже сумніваюся, що росіяни щиро люблять Путіна. Швидше за все, так, як зазвичай люблять в амстердамському кварталі “червоних ліхтарів” або гамбурзькому Ріппербане – заглядають в очі, кокетують, обіцяють і грабують. Не можу сказати, який період зараз проходять росіяни, але до сексу вони ще не дійшли.
Джерело: http://patrioty.org.ua
