У РФ не було ще війни настільки підлої, настільки брехливої і настільки відверто зацикленої на особистих корисливих інтересах диктатора і його оточення.
Розумію, шановний читачу, що набрид я тобі зі своїм Венедиктовим. Ну, немає у мене нічого особистого до цієї людини! Просто я без всякої іронії і без всякого перебільшення вважаю безцінними ті повідомлення, які суперкрот-"співрозмовник" регулярно приносить нам з бенкетів Всеблагих. Останніми тижнями і днями обсяг і значущість переданої ним ексклюзивної інформації різко збільшилися.
Так, його сенсаційні одкровення про кришування Росією спільного злочинного бізнесу "Ісламської держави" і Башара Асада приголомшили спостерігачів, які підозрювали багато що, але не це. Складається враження, що "співрозмовник" працює на межі, усвідомлюючи неминучість швидкого провалу. Того справжнього Провалу, коли гине не герой, а гине хор, - пише російський політолог Андрій Піонтковський для Крим.Реалії.
Кілька тижнів тому вся верхівка "російської політичної еліти" злітала в Єкатеринбург і назад на відкриття "Єльцин-Центру". Відверті розмови в своєму колі на борту повітряного корабля і на церемонії відкриття йшли про найголовніше – про війну, її мотиви, цілі, наміри Государя. Реаліті-шоу, порівнянне з репортажем із Зимового палацу в останні дні липня 1914-го або з Кремля 23 серпня 1939-го. І у нас є компактна голограма, на якій професійно зафіксовано все істотне з того, що там говорилося.
(...) Путін, правда, ще публічно оперував важливим резоном необхідності випробування нових зразків бойової техніки, але про це "співрозмовник" з властивою йому делікатністю промовчав. Ну що ж, розгляньмо послідовно за пунктами. Після війни з цим ще довго будуть розбиратися трибунали, історики, психіатри. Насамперед зазначимо, що, як свідчить голограма, цілі операції, реальні або пропагандистськи декларовані, постійно варіюються залежно від поточних подій. Тобто Росія вповзає у війну, що загрожує перерости в світову, наче навпомацки, без чіткого розуміння, що вона робить і навіщо. Так вже було 101 рік тому. Тоді ще не було кривавого братушки Асада, але були якісь інші братушки, сакральне право яких підривати австрійських ерцгерцогів треба було хоч би там що захистити навіть ціною загибелі імперії.
Є, однак, один інваріант в наборі цілей близькосхідної війни, який не коливається разом з обставинами або з лінією партії. У "співрозмовника" він формулюється так: Путін маленькою переможною війною піднімає собі рейтинг, зміцнює свою внутрішню позицію. І це, мабуть, єдина теза, з якою мені хотілося б серйозно посперечатися. Мова йде у Всеблагих, на мій погляд, вже не про маленьку війну і тим більше не про рейтинги. В тій системі своєї довічної влади, яку путінська бригада зараз вибудовує, саме поняття рейтингу, тобто кількісної оцінки ефективності вождя, стає злочином думки. Як елегантно висловився найавторитетніший юрист країни, Голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькін, країна повинна жити в обстановці "військової суворості".
Концепція маленької переможної війни вже випробувана і виявилася неспроможною і в Новоросії, і в Сирії
Нашим політичним деміургам стало гранично ясно, що побудована ними за чверть століття злодійська економіка ротенбергів, чайок, цапків, чемезових-чубайсів з одним китайським планшетом на двох, міллєрів, сєчіних абсолютно недієздатна, прирікає країну на маргіналізацію, а громадян країни – на зубожіння. За цих умов утримання влади протягом тривалого часу (а Всеблагі, спираючись на досягнення сучасної західної медицини, розраховують на дуже тривалий) можна забезпечити лише створенням образу оточеної з усіх боків ворогами фортеці, тотальною згуртованістю мас навколо вождя і готовністю населення постійно приносити жертви на вівтар Вітчизни.
Концепція маленької переможної війни вже випробувана і виявилася неспроможною ні в Новоросії, в Сирії. Тепер потрібна війна тривала і виснажлива з невизначеним результатом, бажано з могутніми супротивниками – "Ісламською державою" і Заходом, наприклад. Класична оруеллівська схема – Океанія Великого Брата, що вічно бореться з Євразією і Остазією, іноді, втім, змінюючи пріоритети і тимчасового союзника.
Зупинимось тепер детальніше на ворогах нашої богорятованої Вітчизни в путінській моделі довічної війни. Отже, Захід і "Ісламська держава". Неозброєним оком видно, що Захід Всеблагі ненавидять значно лютіше, несамовитіше, більш мстиво та приречено. Відразу ж віриш – за Станіславським – цим нуворишкам-мільярдерам, яких так і не взяли на Заході в ці буржуїни, і які по-мазохістськи розмазують свої "геополітичні приниження". А ось ісламських терористів вони проклинають якось чергово, формально, для галочки. Я б навіть припустив, що "іділівці" сприймаються Всеблагими як соціально близькі. Ну так само, як у радянському ГУЛАГуу сприймалися чекістами кримінальники. Це моє інтуїтивне припущення починає останнім часом дедалі більше наповнюватися переконливою доказовою базою.
Але перш кілька слів про наших доблесних союзників. Пліч-о-пліч борються з нами на стороні Асада дві відморожені шиїтські терористичні організації – ліванська "Хезболла" й іранський "Корпус вартових ісламської революції". Бореться вся ця чудова коаліція воїнів-інтернаціоналістів не з "Ісламською державою", яка, оволодівши сходом Сирії, не становить зараз безпосередньої військової загрози Дамаску і алавітскому анклаву в Латакії. Перш за все – з опозицією Асаду, повстанцями, які гнітять його пошарпану армію на кордонах анклаву. Політичне завдання союзників полягає в тому, щоб знищити фізично цю опозицію і поставити світ перед дилемою: у Сирії залишилися тільки два суб'єкти – Асад і "Ісламська держава", вибирайте.
Російська авіація, наприклад, систематично бомбить "якісь племена" (як зволив висловитися пан Путін) етнічно близьких туркам туркманів, єдиний злочин яких полягає в тому, що вони повстали проти "легітимного" ката Асада, котрий систематично знищує сунітське населення. І якої ж реакції ми очікуємо в такому разі від Туреччини? Зрозуміло, що Туреччина не може не заступитися за туркманів. А ось ми ж чому так врубалися за "легітимного"?
(...) Цікаво було б почути, нарешті, від Верховного Головнокомандувача відповідь на питання, з якою метою значну частину цих замаскованих по всій території країни джихадистів ФСБ дбайливо постачає закордонними паспортами і переправляє на Близький Схід? Щоб їх зручніше було там знищувати під час випробувань новітніх зразків бойової техніки, що запускаються з акваторії Каспійського моря?
Ну і, нарешті, про яку боротьбу Путіна з "Ісламською державою" на далеких рубежах або на коротких можна говорити після знаменитого донесення "співрозмовника" від 21 листопада, що спирається, як правило, на надійні джерела у вищому політичному керівництві країни:
"Основним бенефіціаром торгівлі іділіввською нафтою і, отже, основним спонсором ІДІЛ є президент Сирії Асад". У цих бочках, які везуть, не просто нафта – там кров наших громадян. Це не я сказав. І не Венедиктов. Це абсолютно справедливо підкреслив Президент Російської Федерації В.В. Путін.
Так чому ж ці бочки з російською кров'ю доходять до нашого друга і бойового товариша Башара Асада, який запросив до Сирії наші війська? І ми не тільки є покровителями його бізнесу, наш МЗС навіть кришував його до самого останнього часу, забороняючи, посилаючись на норми міжнародного права, французам бомбити промисли "Ісламської держави" без дозволу "легітимного" Асада. Яке чудове спільне підприємство забороненої в Росії ІД не заборонених поки, на жаль, Асада і Путіна!
На цьому можна було б і закінчити аналіз тих мотивів, якими керувалося путінське угруповання, влізаючи у війну на Близькому Сході. Але є в репортажі "співбесідника" з "корабля дурнів" ще одна дуже характерна замальовка з натури, важлива для розуміння життєвої філософії цих персонажів. Необхідність перманентної телевізійної війни ними не обговорюється, без неї режиму вже не вижити. А далі діловито зважуються варіанти:
"Якщо йти воювати на Україну, будемо мати Захід проти себе. А якщо ти йдеш воювати в Сирію, ти маєш Захід ніби з собою. Створивши "антигітлерівську коаліцію", можна буде повернутися в клуб великих. Та бог з нею, з Україною, хай вона, там, цей Донецьк з Луганськом якось там догоряють, догнивають. Але ми надамо послугу Заходу, Обамі, Європейського союзу".
Тобто наші чистоконкретні пацани зібралися кинути абсолютно всіх: ентузіастів "Русского мира", які їм повірили і яких вони, до речі, методично відстрілюють в Донбасі; дурних і боягузливих піндосів, яким вони будуть як цінну військову послугу продавати пустушку "антигітлерівської коаліції"; російських солдатів і офіцерів, яким доведеться реально вмирати на реальній війні; мирних російських громадян, яких будуть підривати в повітрі і на землі – і яких вже підривають реальні терористи.
Але зате, надавши послугу, вдасться надійно захистити будиночки на Сейшелах, Багамах, у Флориді, авуари в американських, швейцарських, австрійських банках від занадто пильної уваги фінансових розвідок ненависних, але вічно привабливих США і Європейського союзу.
Різні війни вела у своїй історії Росія – і Вітчизняні, і такі, про які не хотілося б згадувати. Але, може бути, не було ще війни настільки підлої, настільки брехливої і настільки відверто зацикленої на особистих корисливих інтересах диктатора і його оточення. І вона приречена на поразку. Тому що в ній взагалі немає визначення перемоги. Тому що не зачепила вона народну свідомість. Добровольці не осаджують військкомати і призовні пункти. Незважаючи на кінські дози впорскнутого з телевізійних веж імперського наркотику народ мовчить.
Це вже друга метафізична поразка влади, яка намагалася згубити свій народ. Короткочасна ейфорія "Кримнаш" не вилилася в санкцію "батька нації" на нескінченну гібридну війну на "захист етнічних росіян і російськомовних" на всьому пострадянському просторі. На поклик фальшивої імперської труби відгукнулися тільки проханови і дугіни, холмогорови і охлобистіни, прілєпіни і шахназарови. Не підтримана переважною більшістю росіян – як в Україні, так і в Росії – затія Новоросії стрімко зіщулилась до "гнійника" сепаратистських територій на Сході України.
Я категорично не згоден з популярним у ліберально-гламурному середовищі мемом – 15% просунутих "вершків нації" протистоять 85% "імперських ватників". Подивіться на виродків, які щодня сатаніють у поганих телешоу. Немає там міфічних робітників Уралвагонзаводу. Серед "експертів", які породжують божевільні смисли, майже всі поголовно як раз із того соціального середовища, яке вважає себе "вершками нації". Саме на цьому середовищі лежить відповідальність за російську катастрофу початку ХХІ століття.
Дві зовнішньополітичні поразки поспіль для диктатури з безнадійно стагнуючою економікою – це вже занадто. Це пробоїна нижче ватерлінії. "Корабель дурнів" – чи, в нашому випадку, напевно "корабель негідників" – поринає в безодню 2016 року.
Повну версію колонки Андрія Піонтковського читайте на сайті Крим.Реалії
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США
Андрій Піонтковський
Джерело: http://nv.ua/ukr/
