Погляд пересічного обивателя про спробу відставки уряду Друзі-депутати, влаштувавши шабаш, задекларували народу свою любов і піклування (крім того кожен окремо гарно висвітлився на екранах телевізорів, щоб краще запам’ятали, який він борець і правдолюб) і покотили на три тижні по європах розважатися: хто -із сім’ями, хто — із друзями, хто — з коханками…
А народ хай почекає, коли вони повернуться та знову візьмуться за святе діло боротьби за щастя народне. Ось на цей раз уже на повному серйозі. Литвин на пленарному засіданні сказав, що по залу вештаються такі пройдисвіти й грабіжники, що на них вже немає де й печатки поставити.
І ось вони бігають із списками формування уряду. Це погляд зсередини. Їм там видніше. А у обивателя відразу виникає питання: скільки їх там таких? Який відсоток вони складають? Один? Два? П’ятдесят? А може, й дев’яносто? У всякому разі з’являється думка, що парламентська команда, м’яко кажучи, не порядна. Отже, хвора. А наскільки? Чи здатна вона до самолікування? З самого початку існування цього уряду неодноразово заявлялося: щоб країна вистояла у найтяжчі часи, необхідно буде провести непопулярні рішення, а що йти в цей уряд, значить свідомо йти на політичне самогубство. Спочатку з цим погодилися всі. Але пізніше, коли припекло, значна кількість депутатів злякалася за своє політичне існування. Почала гучно зрікатися і уряду, і домовленостей. Тож був обраний інший шлях- шлях публічного шоу, безпрецедентного скандалу, ганьби. До речі, організатори шоу, на жаль, не розуміють наскільки ганебні їх діяння, і наскільки вони викликають відразу у народу. Хочеться звернути увагу на деякі моменти, що стосуються «самопомічі». Це молода партія, але, судячи з її дій, можна сказати, що вона хоче мати все відразу. Чи такі щирі її декларації? Час покаже. Але вже зараз чітко проглядається, що ця політсила бажала б володіти становищем безроздільно. Звідси, можливо, й та нетерпимість до інших членів коаліції. Галасу забагато- конструктивізму- не густо. Те, що у них є дальній приціл, не викликає ніякого сумніву. Та декларації – одне, а здійснити їх на практиці- зовсім інша справа. За роки незалежності месій було більше ніж багато, а от зрушень…
Усеперемагаючий час покаже. У цьому випадку зречення коаліції швидше виглядає, як збереження власної шкури. Щодо «Батьківщини». Вихід з коаліції цієї фракції був цілком прогнозований. Почалося з президентських виборів. Країна конвульсує від безладдя, у країні немає президента, казна розграбована й вивезена, на Сході – біда: там «старший брат» з агресією. Дорогий кожний день, кожна година. Рейтинг Порошенка високий, а народ прагне, щоб у країні з’явився господар. Це хвилює країну, але не леді Ю. Президентство її омріяний приз, непереборно заманливий, щоб рахуватися із настроями людей і доцільністю. Вона готова діяти будь-якими методами. Та цього разу чорнити по свіжих слідах тих, хто вистояв на Майдані з самого початку, не наважилася. Вона шалено сподівалася на другий тур. Спина переболіла, інвалідний візок пішов у відставку. Але з виборами – облом: народ узяв на себе відповідальність- і проголосував за Порошенка. І не тому, що сліпо довірився Петру Олексійовичу. Такий був момент, така була необхідність. Усі чекали, що новий президент має на ділі довести те, що він обіцяв. Хто спостерігав за Юлією Володимирівною на екранах телевізорів, то пам’ятає вираз її обличчя, коли були оголошені результати виборів: це біль, у якому розчинилися і розпач. І злість, і душевні муки. Надто вже вона увірувала у свою зірку. Другою причиною особиста неприязнь до Яценюка з того моменту, коли вона зрозуміла, що він підтримує Порошенка. Він став її особистим ворогом. Такого леді Ю ніколи не пробачала. Далі: це не непогамовна скандальність цієї особи. Все і всіх, хто стає на її шляху, вона завжди готова змести зі свого шляху.
Свого часу вона недовго терпіла свого соратника Ющенка. Ті суперечки запам’яталися усім: соромно було вмикати телевізор. Вона розраховувала втоптати усіх, а самій вискочити наверх. Та прорахувалася: Віктор Федорович запакував її до буцегарні і зі своєю зграєю кинувся у безпрецендентний грабіж країни. Там, де орудує леді Ю, завжди скандал, брутальний й деконструктивний. У народу поступово зароджується відраза. І чим далі, тим сильніша. Все більше набирає силу відчуття загального безголів’я, відсутності елементарної відповідальності, наступу ледве прикритої підлоти. Для досягнення своїх вузьких цілей фракція здатна об’єднатися з будь-ким (у даному разі вона розраховувала на підтримку опозиційного блоку за повалення Яценюка, як і під час президентства Ющенка вона об’єдналася з регіоналами, правда не на довго). Симптом Королевської, як бачимо, притаманний фракції «Батьківщина». Не дай Боже, щоб він переріс у відкритий діагноз! Майбутні коаліціанти мають десять разів подумати, ніж вступити з нею у бідь-яке партнерство. Обиватель спостерігає і думає: нібито не дурні люди зібралися у фракції і все можна вирішити, домовитися. Тим більше, що кожен із них зі шкури пнеться, доводячи, що він за щастя народу. Однак, замість цього, влаштовуються публічні шоу з піною на устах і неприхованою злістю в очах до опонентів. Значить тут задівається щось особисте, розігруються власні інтереси, які для учасників шоу понад усе. Вистава у стінах парламенту нагадує зграю собак на схилі пагорба. Вони у сказі тягнуться зубами до горла супротивників, не помічаючи, що всі разом сунуться донизу клубком, ризикуючи потрапити під колеса машин. Коли створювали коаліцію, усі знали, що вирулювати доведеться надзвичайно важко. Доведеться дещо ризикувати рейтингами.
А кому це потрібно? Народним обранцям? Зараз! Краще всі негаразди звалити на когось. Самим же відхреститися від усього й демонструвати любов до народу, який на їхню думку, цього не помітить. Курс на нові вибори у човні популізму з надією на новий успіх. Не кляті, не м’яті – марять знову в дамки, що автоматично перетворюються в королеву та інші важкі фігури. Критикувати когось – і самому перти плуга. Є різниця? Надії! Надії! Дії! Дії! А де елементарна порядність? За прем’єрства Юлії Володимирівни нічого радикального не було створено. Так, рутинне переливання з пустого в порожнє. Правда, були й популістські дії, коли виплачували по тисячі гривень за давно знецінені радянські вклади. Азаров дуже критикував те, хоч і сам вдавався до того, коли і його стало припікати. Нарешті, апогеєм діяльності Юлії Володимирівни став сумнозвісний газовий контракт. Тільки непривабливий образ розбійника Януковича схилив симпатії народу до Юлії Володимирівни. Та з часом прояснювалося. Якщо покласти руку на серце, то слід визнати, що, враховуючи всі недоліки діяльності уряду Яценюка, він зробив незрівнянно більше, ніж колись уряд Тимошенко. І це в умовах війни. Якби у тих стінах парламенту існувала хоч би якась людська порядність, то там так натхненно не здіймалася б буча. Спостерігаючи всю цю щурячу метушню, обиватель думає: «З такими народними обранцями нам і Путіна не треба! Правдолюбці! Ура — патріоти! Страдальці за щастя народне! Хай вас чорт похватає! Скільки ви ще будете маніпулювати своєю любов’ю до нас?» Коли ви так любите народ, то віддайте те, що йому належить, що було нажите вами неправедними трудами.
Не обіцяйте людям раю на землі: ви його не створите. А пекло ви вже забезпечили. Дайте людям спокійно жити і заробляти на життя, тоді вони самі побудують пристойне існування. І, нарешті, як простим людям остобісіли ваші нескінченні вибори! З них користі, як з козла молока. Прийдуть ті самі комедіанти (хіба що незначно оновиться склад)- і все почнеться спочатку.
Тримаються депутатських мандатів хлопці й дівчата, бо де ще можна проводити час так весело, безвідповідально і з користю для себе. Гра у вибори – це вціліти самим, якщо ляже карта, то й вискочити в дамки, а суперників з іншого клану посунути якнайдалі від корита. Пробачте за недипломатичність висловів. Думками поділився не амбіційний витончений шахрай, а простий пересічний обиватель, що не претендує ні на які призи. Пишет Григорий на Елисе
Джерело: http://elise.com.ua/
