У чому безсумнівний позитив усієї цієї історії навколо Кабміну України й особистості нинішнього і майбутнього прем’єр-міністрів, так це в тому, що вся ця трагічна оперета виявляє цілковиту деградацію, ентропійність, нікчемність, імітаційність, тупість і недолюдськість українського політичного істеблішменту (слово «еліта» в цьому разі вживати не просто страшно, але
неможливо).
Сообщает: http://newsonline24.com.ua
Про це у своєму блозі на сайті “Новое время” пише російський політолог Андрій Окара.
І зовсім не тому, що настільки важко шукають вихід із парламентської кризи, не тому, що так багато претендентів на крісло прем’єра – як на скриню мерця. Це якраз нормально (хоч і негарно) і є свідченням конкурентної політики та поліархічної структури політичної системи. Хоча це, звісно, гидко, коли імена потенційних прем’єрів тасують, як колоду карт.
А тому, що жоден із потенційних кандидатів не говорить про своє бачення майбутнього, про стратегії розвитку України, про своє бачення модернізації, про плани виходу з економічного колапсу. Їм це просто нецікаво та неактуально. Деякі повторюють як мантру слова: «технократи», «квотний принцип», «партійний Кабмін», «уряд національного порятунку», «тарифи», «пенсії», «корупційні потоки». Мабуть, вони є таємними адептами карго-культу і сподіваються, що повторення чужих дурниць і помилок може принести щастя.
У критичні моменти боротьби за владу політики раптом забувають всі кучеряві словеса, призначені для лохів і виборців: на перший план виходять чисті інстинкти, чиста воля до влади. Саме це ми можемо спостерігати останніми днями: жодних «зайвих» слів – про стратегії та модернізації приреченої економіки. Тільки гранично чистий інстинкт – боротьба за ресурс, боротьба за потоки, боротьба за те, хто оббілує тушу великого і доброго, але майже добитого звіра – українського Левіафана. Загалом, з таким істеблішментом ефективно і вистрибом просувається лише один процес – процес стирання імені України з карти світової політики та світової історії.
За умов «to be or not to be»
Україну можуть врятувати тільки надлюди і надзусилля. Такі політичні та управлінські «кіборги».
А ви, особисто ви, готові стати надлюдиною? Готові докладати надзусиль і йти на самообмеження заради загального добра?