В мене таке враження, що про Зеленського на своїх сторінках вже написали майже всі, окрім мене.
Я не буду нічого писати про Юрмалу, я напишу про Мар’їнку. Я не буду писати про Зеленського, я напишу про іншу людину, не таку помітну, загибель якої не була приводом для масового психозу, яка не втратила рейтинг, не втратила довіру, а втратила найцінніше – своє життя. Сообщает http://politinfo.com.ua/
Це Григорій Матвійович Двигало, який народився 11.05.1964 року у селищі міського типу Велика Димерка Броварського району Київської області.
Закінчивші вісім класів школи, далі пішов заробляти на життя своїми руками. Працював будівельником, слюсарем – станочником, майстром по пошиву та ремонту взуття.
Потім почав займати бізнесом, був керівником київських підприємств ТОВ «Завод «ЛугаПласт», ТОВ «Київський магнат».
Призваний за мобілізацією у шосту хвилю, потрапив у званні прапорщика до лав 10-ї окремої гірсько – штурмової бригади.
Ця людина обожнювала музику, саме він, разом із своїм сином та ще одним прапорщиком написали гімн бригади. Грав ще до війни у рідному селі.
Купив сину першу гітару та навчив грати. Син потім приїздив на війну, де співав з батьком для бійців.
А потім його доправили до Мар’їнки, де він ніс службу разом із батальйоном “Донбас Україна”.
Вранці 9 вересня при розширені взводно-опорного пункту та його укріпленні Григорій Мавійович підірвався на ОЗМ і наступного дня, 10 вересня, помер у шпиталі.
12 вересня його поховали у Великій Димерці поруч із батьками.
Ну, ось і все.
Може, хтось на хвилинку забуде про те, що сказала у Латвії одна людина.
Може, комусь буде цікаво дізнатися про іншу людину, яка мовчки робила свою справу в Україні до самого кінця.
Для солдата немає нічого страшнішого, ніж бути забутим.
