Джерело
Про ситуацію, що склалася, пишуть, зокрема, в дослідженні, опублікованому на сайті міжнародної медичної некомерційної організації Direct Relief. “Уроки української епідемії кору полягають у наступному: щоб зруйнувати систему охорони здоров’я, яка добре функціонує, з історично надійною, майже універсальною системою громадського здоров’я, не потрібно багато зусиль і часу”, – йдеться в доповіді.
“Подбали” про це західні партнери, а точніше люди, що представляють їхні інтереси в нашій країні.
Головне:
У 2015-2020 роках в українську охорону здоров’я “вклали” понад $950 млн доларів, однак левова частина цих грошей “пройшла повз” медицину.
$7,5 млн виділили на впровадження електронної системи охорони здоров’я eHealth. Підсумок: кошти нібито витратили, а на виході Україна отримала недороблену систему.
Понад $50 млн пішли на програми розвитку системи громадського здоров’я та систему епідемічної безпеки. Підсумок: стару систему зруйнували повністю, а нову так і не побудували.
Понад $15 млн направлено на програми регулювання фармацевтичної галузі. Підсумок: кошти витрачені виключно на розробку та лобізм законопроєктів.
$29,7 млн – на розробку та впровадження нової системи фінансування української охорони здоров’я. Підсумок: на загрозу фінансового колапсу наразили всю систему охорони здоров’я країни.
Понад $2,6 млн – на розвиток громадянського суспільства в охороні здоров’я. Підсумок: формування дуже вузького кола “псевдопацієнтських” організацій, що займаються лобістською діяльністю.
Хто та як “добив” медицину в Україні
Зараз наша охорона здоров’я перебуває в критичному стані. Повністю непідготовлена та без можливості впоратися з викликами 2020 року – пандемією, яка накладається на заплановану з 1 квітня кардинальну зміну системи фінансування галузі за умови критично низького рівня фінансування.
Так, глобальна трансформація системи охорони здоров’я, яка відбувається в Україні, вимагала залучення значних інвестиційних і фінансових ресурсів. Нам ці кошти щедро давали у вигляді проєктів технічної допомоги.
Загальний обсяг технічної допомоги, спрямованої в 2015-2020 роках в українську охорону здоров’я, становить величезну суму – понад $950 млн, з яких майже $270 млн – кошти Глобального фонду, а $680 млн – інші донори, міжнародні організації та країни.
За правильного, дбайливого та ефективного використання ці гроші могли допомогти оновити матеріальну базу наших лікарень, впровадити сучасні управлінські процеси, навчити медичні кадри, тобто підготувати медицину прийняти виклик світової пандемії коронавірусної інфекції.
Втім, замість користі для держави та суспільства, проєкти технічної допомоги стали фінансовим джерелом окремих груп впливу, які використовують їх для забезпечення лобізму своїх інтересів та інформаційних атак на керівництво держави та галузі.
Куди “пішли” гроші на медицину
Фінансування лобізму, інформаційних та політичних кампаній відбувається як офіційно – завдяки внесенню потрібних напрямів у проєкти технічної допомоги (розробка проєктів стратегічних документів, законів і нормативно-правових актів і процес адвокації їх ухвалення), так і неофіційно – через формування відповідних фінансових джерел шляхом простого розкрадання коштів донорів.
Ці кошти стали основою побудови системи зовнішнього управління охороною здоров’я нашої країни, яка зараз робить нездатним ухвалювати та реалізовувати ефективні управлінські рішення ні Міністерство охорони здоров’я, ні профільний комітет парламенту.
МОЗ і медкомітет просто позбавлені суб’єктивності. Кожен департамент МОЗу є виконавцем будь-якого проєкту технічної допомоги, а його співробітники отримують додаткову фінансову винагороду просто за те, що легалізують документи, які підготували їм зовнішні “експерти”. Також наші народні депутати не є представниками інтересів народу та реальним суб’єктом законотворчої ініціативи, а просто підписантами законопроєктів, які їм надають зовнішні “експерти”, що працюють і виконують команди своїх донорів.
Що отримала медицина за $950 млн зовнішньої допомоги
Понад $7,5 млн технічної допомоги (без $6,2 млн Світового банку, які ще не виділені) було й буде витрачено на проєкти, пов’язані із впровадженням електронної системи охорони здоров’я eHealth.
В результаті ми отримали недороблену систему електронної охорони здоров’я, яка не підтримує й половини опцій, необхідних для впровадження нових механізмів фінансування, що перебувають у незрозуміло чиїй власності та під незрозуміло яким керівництвом. Водночас відомості в ній (зокрема й персональні дані пацієнтів) не тільки не захищені від стороннього втручання, а й не валідовані та мають сумнівну коректність.
Зараз у системі майже 1,7 млн “лівих” пацієнтських записів, серед яких є навіть вагітні чоловіки. І з цієї інформації торік держава профінансувала майже 20 млрд грн, а цьогоріч має виділити ще 72 млрд грн.
Саме практичний стан eHealth є головною причиною скасування в 2019 році реалізації проєкту “Безкоштовна діагностика”, а також головним гальмом впровадження цьогоріч справді ефективного механізму оплати праці медичних установ за кожен пролікований випадок – “гроші йдуть за пацієнтом”. Це притім, що через відсутність адекватної бізнес-моделі функціонування електронної системи охорони здоров’я її подальше утримання просто лягло на бюджети й так фінансово неспроможних державних і комунальних медичних установ і аптек.
$29,7 млн технічної допомоги направлено на розробку та впровадження нової системи фінансування української охорони здоров’я.
В результаті був розроблений і ухвалений закон і впроваджується державна система одноканального фінансування охорони здоров’я через єдиного закупівельника медпослуг (аналогічна до Великобританії), для реалізації якої в держави немає (і найближчим часом не з’явиться) необхідних бюджетних ресурсів. Під час її подальшого впровадження з’ясувалося, що держава може направити на централізовану закупівлю медпослуг через єдиного закупівельника не більш як 30% від необхідного фінансування, що де-факто перетворило одноканальну систему фінансування на триканальну (державний бюджет, місцеві бюджети, кошти пацієнта), для якої немає законодавчого забезпечення.
Крім того, були розроблені економічно необґрунтовані тарифи, що удвічі-учетверо менші за реальну собівартість надання медичних послуг. Так, до моменту організації практичного впровадження виявилося, що ухвалена система фінансування непрацездатна та вимагає кардинального перегляду. Усі вжиті заходи щодо організаційної та методологічної підтримки впровадження нової системи фінансування в регіонах показали свою неефективність.
Пілотний проєкт “Безкоштовна діагностика” був скасований через непідготовленість, пілотний проєкт впровадження нової системи фінансування в Полтавській області та пілотний проєкт фінансування надання високоспеціалізованих послуг інститутами НАМНУ були розпочаті з серйозною затримкою і відбулися з сумнівними результатами.
Перед самим початком масового впровадження нового механізму регіони й установи охорони здоров’я виявилися неготові працювати в нових умовах. Внаслідок продовження цього процесу під загрозою фінансового колапсу опинилася вся система охорони здоров’я країни.
Понад $5,5 млн технічної допомоги направлено на розвиток і інформаційну підтримку програм імунізації.
В підсумку ми маємо найнижчий рівень охоплення вакцинацією в Європі, найбільше й таке, що постійно зростає, число вакциноскептиків. Зростає саме через ухвалену політику щодо імунізації.
З одного боку, насильницьке переведення нас, єдиних у Європі (і попри рекомендації ВООЗ), з ацелюлярних на цільноклітинні вакцини, що відрізняються куди більшою реактогенністю та кількістю побічних реакцій. А з іншого – замість переконання батьків, що стають вакциноскептиками через реальні проблеми своєї дитини після вакцинації, їх хейтеринг та образи зі звинуваченнями в розумовій відсталості від “агентів змін” (які отримують кошти на проведення інформаційних кампаній з боку реципієнтів технічної допомоги).
Понад $15 млн технічної допомоги направлено на програми регулювання фармацевтичної галузі.
Ці кошти витрачені виключно на розробку та лобізм законопроєктів, а також інформаційний супровід їх ухвалення.
В результаті – формування в суспільній свідомості сприйняття вітчизняних фармвиробників (які єдині реально можуть забезпечити необхідними ліками населення України в період боротьби з пандемією коронавірусної інфекції) образу ворога та фармацевтичної мафії.
Реалізація унікального, з точки зору зневаги національних інтересів, механізму міжнародних закупівель, внаслідок якого 26 млрд грн бюджетних коштів були виведені з українського фармацевтичного ринку та з-під дії українського законодавства й віддані в безумовне розпорядження міжнародних організацій. Спроба провести через парламент законопроєкт щодо паралельного імпорту фактично звільняє шлях фальсифікату на наш фармацевтичний ринок в обхід системи державного контролю та галузевого регулювання.
Спроба докорінно змінити державну регуляторну систему фармринку та централізувати її (медичні, фармацевтичні та технологічні аспекти регуляції) в єдиному регуляторному органі, що суперечить прийнятим українським реаліям і несе значні корупційні, лобістські та управлінські ризики. Блокада формування якісно нового, ефективного та сучасного законодавчого поля фармацевтичної галузі у вигляді нового закону “Про лікарські засоби”, повністю гармонізованого з Європейським законодавством.
Понад $50 млн на програми розвитку системи громадського здоров’я та систему епідемічної безпеки.
Підсумок: досить ефективна система громадського здоров’я та епідеміологічної безпеки на основі СЕС, що існувала раніше, була знищена – без створення адекватної альтернативи. Створена натомість система Центрів громадського здоров’я показала свою повну неспроможність перед обличчям пандемії.
Одна з причин – вона мала бути заснована не на централізованому адміністративному управлінні (як СЕС, що мала адміністративну вертикаль регіональних СЕС під керуванням санітарних лікарів регіонів), а на економічних та інформаційних принципах управління на основі децентралізації, при якій ЦГЗ перебуває в підпорядкуванні МОЗ і управляє системою, володіючи інформацією та направляючи фінансові потоки на замовлення необхідних йому послуг, а ЦГЗ в регіонах мають регіональне підпорядкування, і в регіони мали бути передані всі лабораторії інфекційного контролю.
З одного боку, це призвело до руйнування системи, оскільки регіони не бачать необхідності фінансувати зайву для себе функцію, а з іншого – вийшло так, що МОЗ взагалі не має можливості проводити та координувати реалізацію протиепідемічних заходів на регіональному рівні: у відомства просто немає механізмів координації з регіонами та управління мережею медзакладів на місцях.
Крім того, під час розвалу СЕС були втрачені досвідчені та компетентні кадри, замість яких у систему ЦГЗ набрали нових співробітників за принципом особистої відданості, без знань і досвіду. Україна зустріла пандемію коронавірусної інфекції без системи епідеміологічного захисту, з величезними прогалинами в законодавчому та нормативно-правовому регулюванні цієї сфери та навіть без головного санітарного лікаря – людини, яка за законом має оголошувати епідемію та давати пропозиції щодо організації карантину. Простіше кажучи – взагалі без нічого!!!
Понад $2,6 млн на розвиток громадянського суспільства в охороні здоров’я
В результаті замість створення системи соціальної підтримки та обстоювання інтересів пацієнтів, а також допомоги громадським організаціям, які об’єднують і надають реальну допомогу широкому колу пацієнтів, відбулося формування дуже вузького кола “псевдопацієнтських” організацій, що не забезпечують хворих справжньою допомогою, але займаються лобістською діяльністю та втіленням замовних інформаційних кампаній.
