Боєць, що пройшов два “котли”, ділиться враженнями від пережитого на передовій. Знищена українська військова техніка під Іловайськом. Денис Зикунов, педагог, вихователь, пішов на війну і зрозумів, що тут його місце: захищати свій народ – дітей, жінок і старих.
У них крім нас нікого немає. І у нас крім них. Я чому живий досі після двох поранень і двох контузій? Це все молитви. Я боюся, що прийде “русским мир” у мій дім. Я його бачив, і я його не хочу. Я хочу жити в європейській країні, нехай не я, але діти наші. - Про Іловайськ розкажіть. Ваша думка. – Моя думка: влада боїться добровольчих батальйонів. Ніхто не очікував, що країна встане з колін. 23 роки розкрадали армію. Всі офіцери, вищестояще керівництво, мені здається, вони давно вже завербовані російськими спецслужбами. Чому? Скільки здавалося колон … Як тільки ми робили операції без вищого керівництва, у нас все виходило, у нас мінімум було втрат.
Як тільки щось робилося через керівництво, завжди були засідки, були напади… Що було в Іловайську. Підрозділ батальйону “Кривбас” разом з Правим сектором перші увійшли 7 серпня. Був бій 15 хвилин, у нас два загиблих. Дуже великий укріпрайон. Ми взяли в полон 10 десантників псковських. Я вдячний чотирьом дівчатам: Майя, Наташа, Катя, Аня. Від 24 до 30 років. Вони у нас були разом з дітьми, уявляєте? Вони з нами пройшли і Іловайськ, та Дебальцеве. 24 числа вночі ми їх вивезли до котла … Я про Іловайськ вам скажу. Коли за 40 хвилин гине 1700 пацанів, коли їх “хавають” дикі собаки і лисиці … Це страшно. Я думав, страшніше Іловайська нічого немає.
Але Дебальцеве – це був такий жах, таке пекло. Бої по 12, по 13 годин, я втратив дуже багато друзів. [Примітка редакції: згідно з офіційними даними головного військового прокурора України Анатолія Матіоса, під Іловайськом загинуло 459 українських бійців, 478 отримали поранення]. Я вам знаєте, що скажу. Ми переможемо. Наші діди воювали п’ять років. Знаєте, за що я ненавиджу Путіна? За одне його висловлювання, яке я почув у 2008 році. Він сказав, що Росія могла без України перемогти. Росія все робить чужими руками. Про нас росіяни знаєте, що говорять? Вони думають, що ми найманці. А ми прості теслярі, соціальні робітники, кухарі.
- Денис, яка в тебе професія? – Я поміняв багато професій. Остання моя професія – я був волонтером з важкими дітьми нарко-, алко- та судимими дітьми. Я хочу бути психологом, щоб допомагати зараз хлопцям. Я хочу бути на державній службі. Нехай мені платять копійки тут, але як чоловік, я відчуваю свою значимість. Я хочу бути військовим психологом, щоб рятувати хлопців. Це проблема, коли ми повертаємося додому, і нас не розуміють. У мене друзі, які були в Іловайську і виходили з котлів, чотири дні провели у соняшнику, а вночі був холод, вони обнімалися … У мене багато пацани досі не можуть спати на ліжку, вони сплять на підлозі, досі не можуть прийти до нормального життя. За що я люблю армію і фронт – там ти розумієш, скільки людині треба для щастя. Щастя – це коли ти спиш роззутий і на ліжку, яка пахне порошком. Є вода в крані, є, що їсти, ви бачите живими своїх дітей. Ось це щастя. Хлопці, радійте життю! Я хочу подякувати водіїв. Всі водії, які на фронті, – ви для мене герої. Ви вивозили, ви ризикували життям, знаючи, що там пекло. Я вас поважаю. Маю честь.
Джерело: http://patrioty.org.ua/
