Джерело
У 2014 році, відразу після вигнання з території самопроголошеної Донецької народної республіки, Ігор Стрєлков, він же Гіркін, повернувся в Росію дуже популярним персонажем.
Опитування громадської думки показували, що у нього досить висока пізнаваність і багато росіян ставляться до нього з захопленням та великою повагою.
Звичайно, такі цифри не могла не помітити федеральна влада, особливо з огляду на те, що Ігор Гіркін з самого початку показав себе не дуже системною і не дуже керованою людиною.
За цей час Гіркін кілька разів заявляв про спроби піти в політику. Різні політичні сили розглядали можливість висунути його кандидатом в Держдуму. З’являлися публікації, що про це міркували і в ЛДПР Володимира Жириновського, і в КПРФ Геннадія Зюганова.
Але в підсумку незадовго до виборів до Державної думи 2016 року в адміністрації президента вирішили, що в принципі всі яскраві персонажі так званої “русской весни” 2014 року не повинні якимось серйозним чином потрапити в російську офіційну політику.
Це пов’язано, передусім, з тим, що навіть через 20 років після Другої чеченської війни Кремль дуже нервово ставиться до теми будь-якого регіонального сепаратизму.
Для російської влади герої війни, так чи інакше сепаратистської, — дуже небезпечний приклад для можливих послідовників всередині Росії. Якщо можна боротися за відокремлення якихось територій від сусідньої України, то чому цього не можна робити і в Росії?
Тому в наступні роки Ігоря Гіркіна відтіснили на периферію інформаційного порядку денного. Його перестали згадувати на центральних федеральних каналах і в найбільших російських ЗМІ.
“Людина-одинак”
Гіркін
П’ять років потому він виявився людиною, яка досі досить пізнавана, але яку досить складно назвати якимось мейнстрімним героєм російської політики.
Зараз це, скоріше, така людина-одинак, яка зрідка дає інтерв’ю не надто популярним патріотичним Youtube-каналам і майже не з’являється в ролі спікера у великих російських ЗМІ.
З кожним роком, з кожним місяцем його пізнаваність неухильно падає. У цьому сенсі інтерв’ю Гордона додасть популярності Ігорю Гіркіну не тільки в Україні, але і в Росії.
Абсолютно очевидно, що його не підтримує зараз ніхто з чинної російської влади.
Особливо враховуючи, що останнім часом він відмовився від своєї установки не критикувати особисто президента Росії Володимира Путіна, дозволивши собі досить жорсткі висловлювання на його адресу.
Те, що Ігорю Гіркіну це сходить з рук, пояснюється зовсім не лояльністю влади. Скоріше, йдеться про якусь “понятійну” систему, яку вибудували силовики за 20 років перебування Володимира Путіна при владі.
Оскільки Ігор Гіркін для них не є зрадником, як Олександр Литвиненко або Сергій Скрипаль, його можна дискредитувати, оголосити божевільним, але не знищувати.
Він – ідейний ворог, але він також виходець зі спецслужб, офіцер, за спиною якого участь в декількох військових кампаніях. Він для них може бути ідеологічним ворогом, але в їх “понятійній” системі він не та людина, яку треба якимось чином чіпати.
Росія, так чи інакше, втручається в локальні конфлікти на території зовнішніх держав. Якщо потім людей за участь у таких конфліктах будуть карати, то не дуже зрозуміло, хто наступного разу візьме участь в таких авантюрах.
Тому ми бачимо, що Ігор Гіркін досить відверто розповідає про свою пряму участь в розстрілі громадян України під час подій на Донбасі, але ніяких санкцій або кримінальних справ за це немає.