Про політику, війну та непрості переговори. Із народним депутатом із “Народного фронту” 43-річним Дмитром Тимчукомдомовляємося зустрітися на вул. Михайлівській у центрі столиці. Доки чекаємо, на узбіччі дороги припарковується “Тойота”.
Проводять операцію з місцевими бойовиками та російськими найманцями, що постійно перебувають на Донбасі. Так було під час боїв за Іловайськ торік, у лютому — під Дебальцевим. Російські тактичні групи зайшли, виконали завдання і повернулися назад на кордон. Зараз пильно дивимося за їхніми угрупованнями на кордоні з Україною. Якщо почнеться масове введення живої сили й техніки, то протягом тижня буде наступ. Ви повідомляли, що останнім часом на територію ДНР та ЛНР завели півтисячі російських військових, а в липні в Донецьк — понад дві тисячі. Про що це свідчить? — Це ротація. За нашими даними, загальна кількість російсько-терористичних військ близько 50 тисяч. Понад 30 тисяч із них — російські найманці. Кадрових військових — близько шести тисяч.
Решта — місцеві бойовики. Хто переважає серед терористів? — Основна частина — люди з російської глибинки, які хочуть заробити. Місцевим бойовикам платять по 3 тисячі гривень. Для російських найманців і військових — потрійний оклад і вище. Чому бойовики активізувалися? — Луплять у бік Широкиного. Їм потрібен там маяк — висота, аби з артилерії обстрілювати Маріуполь. Поки що ми тримаємо висоту. Маріуполь має для нас і політичне, і стратегічне значення. Якщо втратимо його, у нас будуть проблеми з бронетанкобудівництвом. Корпуси танків ідуть звідти. Старогнатівка, Новоласпа — це висоти, які за Мінськими угодами мають бути під нашим контролем. Бойовики цим незадоволені. Тому й гатять. Позиції, які займають наші військові, дозволяють обстрілювати Донецьк. Сепаратисти прагнуть відтіснити нас якнайдалі. У напрямку на Щастя і Станицю Луганську — теплова електростанція. Загалом ми контролюємо енергетику Луганської області.
Крім кількох відрізків. Тому маємо джентльменську угоду із сепаратистами: не чіпати систему, щоб і ті, й інші були з електроенергією та водою. Як змінюється тактика бойовиків? — До кінця серпня минулого року вони розхитували ситуацію, підвищували градус протистояння. Кремлю було байдуже, кому підпорядковуються бандформування. Головне — щоб ті воювали. Тому й постачали їм зброю. Але потім Москва пішла шляхом створення подоби регулярної армії, що підкоряється єдиному центру, з однією системою логістики. Чи може ситуація загостритися ближче до 24 серпня — Дня незалежності? Як торік, коли був Іловайський котел? — Обстановка нагнітатиметься. Будуть локальні наступи, діятимуть диверсанти. Зокрема, в Одесі та Харкові. Але передумов для виникнення котлів зараз немає. Як далеко цього разу може зайти Путін? — Куди дозволимо. Зараз триває сухопутна війна. Авіацію ми не застосовуємо. Але наші багато літають.
Як передбачає світовий стандарт — близько 120 годин на рік. А до війни в елітних силах швидкого реагування було 30–40 годин. Недарма росіяни активно створюють системи протиповітряної оборони на Донбасі. Бачать, як ми готуємо авіацію. Бояться, що буде масштабний наступ і наша авіація за кілька годин усе знесе. Показуємо Путіну, що готові битися не лише з його шавками на Донбасі, а й з регулярною армією. У Тимчука дзвонить телефон. Він не відповідає. Вимикає звук. Чи міцно затягують зашморг на шиї Путіна західні санкції, низькі ціни на нафту? — Російських резервів мало би вистачити на два-три роки. Рік уже минув. Якщо Захід відключить Росію від міжнародної платіжної системи “Свіфт”, у неї виникнуть величезні проблеми. Чому Захід цього не робить? — Якщо буде хаос та анархія в країні з другим за величиною ядерним потенціалом, це дуже небезпечно для всього світу. Росію можна обвалити. Але які будуть наслідки? Захід тисне на нас: виконуйте Мінські домовленості. Ми до цього готові. Але потрібні гарантії з протилежної сторони. Росія розказує, що не має жодного стосунку до подій на Донбасі. Мовляв, це все справа рук ДНР і ЛНР. А з тих що спитаєш? Вони ж просто ніхто. Тому треба чітко вказувати відповідальність сторін. Наприклад, демілітаризація Широкиного.
Прописуємо: якщо бойовики продовжують обстріл, Росію відключають від міжнародних платіжних систем. Але Захід поки що не наважується на таке. А ми не допрацьовуємо на дипломатичному фронті. Коли повернемо Донбас в українське правове поле? — Є два шляхи врегулювання проблеми Донбасу без замороження конфлікту. Перший: посилення тиску Заходу на Росію. Путін повинен розуміти: якщо не виконає певних умов, країні настане кінець. Це можна було б вирішити до кінця 2015 року. Другий шлях: силовий. Але це — лотерея. Нацгвардія та армія мають потенціал зачистити окуповану нині територію за місяць. Якщо Росія не введе нові війська. Але для цього потрібна політична воля. І розуміння, що Путін може почати повномасштабну агресію. Зараз реалістичний варіант — перший.
Але чи Захід наважиться дотиснути ситуацію — питання. Однак нам потрібно постійно працювати в цьому напрямку. Узгоджувати інтереси різних країн — наших партнерів і союзників. Сполучені Штати, наприклад, допомагають нам хитро. Їхні інструктори вчать не армійців, а Національну гвардію — війська другого ешелону. Американці ніде не воювали з росіянами. Вони не були з ними в гібридному протистоянні. А ми так воюємо з ними вже півтора року. І можемо самі розказувати американцям — як та що. 14 років виповнилося Дмитрові Тимчуку, коли навчився керувати бойовою машиною піхоти. Також водив танк. Востаннє сідав за його кермо 2005-го.
Зробив пропозицію дружині на другий день знайомства Дмитро Тимчук народився в російському місті Чита. Коли йому було 6 років, родина переїхала в Німеччину. Батько — танкіст — служив там. Мати — економіст. За п’ять років перебралися до Бердичева на Житомирщині. Тут Тимчук закінчив машинобудівний технікум. Навчався у Львівському військово-політичному училищі на факультеті військової журналістики. Два роки був заступником командира автомобільної роти у військах протиповітряної оборони. Працював у Сімферополі в прес-службі Нацгвардії. З 2000-го 12 років був на різних посадах у Міністерстві оборони. Зараз — підполковник запасу. Торік балотувався до Верховної Ради за списком “Народного фронту” під №13.
Координатор групи “Інформаційний спротив”, що збирає інформацію про події на Донбасі. Є мережа агентів із тамтешніх жителів. Головою правління “Інформаційного спротиву” є Ганна — дружина Дмитра. Вісім років тому, на другий день знайомства, запропонував їй одружитися. Дітей не мають. Олеся, молодша сестра Тимчука, служить у військовій розвідці.
Джерело: http://patrioty.org.ua/
