Ти як хвиля. Ти відлив. Ти відступаєш на деякий час, даючи час загасити полум'я, укріпити бліндажі, глибше вритися у землю, перев'язати рани, поринути на годину - дві у тривожний напівсон, у темний в'язкий туман, наповнений ароматами ранньої осени, уривками закривавлених думок та великою нелюдської втомою.
Ти прилив. Ти заливаєш раптово, ти не заливаєш водою, ти накриваєш вогнем, вибуховою люттю та шматками металу від яких падають на землю гілки, листя та люди, падають, падають люди, як серпом зрізане колосся, як миттєвий шлях метеора гаснуть, падають з розкритими очами, у яких виблискує відображення байдужого до всього неба, падають з розчавленим усередині життям, що тоненьким червоним струмочком стікає з губ на землю.
Вадим Петрович Матросов (позивний "Боцман") народився 08.07.1989 року у селі Любашівка Одеської області.
Професійний військовий, закінчив академію сухопутних військ. Призваний у шосту хвилю мобілізації, потім уклав контракт, бо знав, що його місце на передовій.
Старший розвідник розвідувального взводу розвідувально - диверсійної роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення "Донбас Україна" у складі ЗСУ.
Розвідник від Бога, він колись сказав, що Донбас - найкращий батальйон, бо тут немає совкового уставу і бійцям дають воювати.
Більше за все Боцман полюбляв ходити в тил ворога і вішати там прапори України. Від таких його дій сєпари отримували сказ усіх видів, що відомі природі.
Одного разу він самотужки спалив сєпарський бліндаж, почергово стріляючи з АГС, кулемета та автомата. Сприймав все з гумором, навіть, тоді, як його одного разу його помітили сєпари і він біг до наших під свисти куль над головою.
Вадим мав дар усе миттєво та точно вираховувати. Бували моменти, коли поруч із ним сиділи люди, точилася некваплива розмова і тут раптом - "бах", вибух. Боцман одразу хапає рацію та каже: "Вихід артилерії з такого-то квадрату у такому-то напрямку".
Загинув 8 серпня приблизно о 17.00 у місті Мар'їнка Донецької області внаслідок підриву на розтяжці, яку ворог перед тим встановив неподалік наших позицій.
Не довезли воїна до лікарні. Не встигли довезти. Йому було 27 років.
Залишились мати, дружина та двійко донечок - близнючок, яким по три роки.
Ти не припиняєся, лише можеш трошки затихнути, але ти знову прийдеш, тільки ніхто не знає, коли, і в цьому твоя найбільша підлість. Тобі неважливо, куди бити, в очі або спину, ти можеш вдарити, як уночі, так і вогняними пелюстками розфарбувати тільки-но почавшийся блідий світанок.
Ти як хвиля. Чуєш мене, війна? Ненавиджу тебе. Ненавиджу, бо через тебе припиняють битися такі хоробрі серця.
Ти, с**а.
